Епілог

- Оооох, щось мені недобре, - нервово попередила я. Руки трусилися, серце шалено билося в грудях, та ще й голова почала від хвилювання боліти.

- Світлячку, перестань ходити туди-сюди кімнатою, - м’яко, але наполегливо, попросила мама. – Ти сьогодні виходиш заміж за свого коханого! А тато навіть сказав, що готовий змиритися з тим, що віддає тебе заміж! Уявляєш, який прогрес? Як чудово все складається! Він зі Смаріером вже рік знайомий, а дозвіл на весілля, який ви клянчили вже саме світло знає скільки місяців, дав тільки сьогодні! Ти маєш стрибати від радості, а не хвилюватися.

- Знаю, але нічого не можу вдіяти, - я навіть трохи пришвидшилась.

- Студентко Вайсер – тьху ти! – Вікторіко…

Тет досі не могла позбутися формальної форми звернення. В принципі, я її теж в думках досі Меґерою та Фурією називаю, тож ми квити.

- …я розумію, що ти хвилюєшся, і це нормально. Я сама перед своїм весіллям ледве стримувалася, щоб не накоїти дурниць…

О, так. Це весілля консервативний народ демонів запам’ятає надовго! Як ефектно Тетрана вийшла на доріжку, щоб піти назустріч своєму коханому! Ефектно – це тому що вона вирішила жорстко проігнорити всі демонські традиції, за якими наречена має бути вдягнена в скромну льняну сукню під горло з довгими рукавами, взута в м’які туфлі без підборів, а волосся її має бути змазане якимсь маслом і заплетене в тугий високий вузол. І ніяких прикрас, не кажучи вже про макіяж! Наше з Тет почуття прекрасного тоді просто зомліло на кілька хвилин, а от коли очуняло… Ми вигнали геть усіх покоївок і взялися робити з нареченої справжню красуню. Результат був вартий наших старань. Тетрана гордо крокувала назустріч Кейрісу в босоніжках на п’ятнадцятисантиметрових підборах, в мереживній білій сукні, яка в принципі була цілком скромна (прозорими були лише дуже довгі широкі рукава з розрізом від ліктів аж до підлоги, де рукава, власне, закінчувались), але ця сукня так неймовірно сиділа на демониці, підкреслюючи все, що було необхідно підкреслити… Словом, Кейріс тоді невідривно слідкував за кожним рухом своєї коханої, а усмішка його була відверто небезпечною. Небезпечою для сукні. Щойно їх шлюб було схвалено богом Керросейшара (там всі шлюби схвалює або не схвалює бог світу, бо він не такий лінивий, як мій татко), король вирішив остаточно доламати всі традиції і прямо з храму потягнув Тет у замок, залишивши гостей розважатися без них. До речі, сукня таки не вижила.

- Знаєш як мені хотілося просто взяти Кейріса за руку, відвести в якийсь храм, одружитися з ним без всяких урочистостей і просто нормально жити? – продовжила говорити мій екс-куратор. – Але я все витримала з мужністю, а отже зможеш і ти. Тим паче в тебе така гарна сукня! Не можу дочекатися реакції твого дроу, - демониця з відвертим злорадством посміхнулася. – Так що сядь і заспокойся.

- Ага, - я заторможено кивнула і… продовжила ходити по кімнаті. Так спокійніше.

- Вікі, не совайся туди-сюди, - пробуркотіла Ліна.

Зрозумівши нарешті, що я не сприймаю зараз нічиїх слів, подруга зітхнула, поклала мій білий весільний букет на стільчик і підійшла до мене. Тоді вона використала старий добрий прийом: подруга обхопила моє обличчя долонями, змусивши дивитися їй в очі, і сказала, чітко виділяючи кожне слово:

- Вікі, перестань ходити кімнатою. Те, що ти хвилюєшся, ми бачимо і з жахливого кольору твого волосся. Інших демонстрацій нам не треба.

- Я маю право хвилюватися! – запротестувала я. – У мене, між іншим, сьогодні весілля!

- Знаю. І не дуйся, бо ти знову схожа на бурундучка в рожевій перуці.

- Яке точне порівняння, - задумливо сказала мама, а Тет кивнула, погоджуючись.

- І ви туди ж? – обурено поглянула я на зрадниць.

- Вікі, поглянь в дзеркало, оціни свою шикарність і заспокойся, - порадила мені Ліна і, як ляльку, повернула мене обличчям до, власне, дзеркала. – І що ти бачиш?

Я бачила дівчину з легким макіяжем, веселковими очима і жахливим, яскраво-рожевим волоссям, яке навіть заплести не можна було, бо воно постійно змінювало колір, довжину, та ще й ставало то кучерявим, то прямим. Нам не лишалося нічого, крім як просто лишити його розпущеним і заплести в тоненьку косу єдине стабільне пасмо на скроні: ніжно-рожеве. Ця дівчина в дзеркалі була схожа на ляльку чи казкову принцесу. Сукня на ній була пишна і водночас легка, як зефір, залишала плечі, руки і половину спини відкритими, але зовсім не здавалася вульгарною. Пишна біла спідниця, яка стелилася по підлозі за цією «принцесою» тільки посилювала враження казковості. На шиї красуні виблискувало чарівне діамантове намисто, а сережки з того ж набору прикрашали її вушка.

- Якщо не враховувати колір волосся, мені все подобається, - мусила визнати я, трохи заспокоївшись.

- Вже час, - це до кімнати увійшов тато. В нього в очах стояли непролиті сльози. – Не вірю, що віддаю свою дорогоцінну доцю якомусь… дроу.

- Не якомусь дроу, а чоловікові, який її кохає, - виправила мама, плавно встаючи зі стільця. – Що ж, нам з Тетраною пора йти займати свої місця в храмі. Удачі, Свілячку, тато буде з тобою і не дасть тебе скривдити.

- Пам’ятай, що ти маєш іти гордо, зрозуміла? – нагадала демониця. – І зроби щось зі своїм хвилюванням, бо цей колір волосся мане жахає.

- А що я зроблю?! – істерично крикнула я.