Капітан Ліва руйнує мою ніжну дитячу психіку

Лежали ми аж поки вгорі раптом не показалися інші космічні кораблі. Ці були більшими, ніж піратські, світлими і блискучими, я б навіть вжила епітет «помпезними».

Спочатку новенька маго-техніка безстрашно напала на вже виведених нами з ладу ворогів, стріляючи в них з чогось мені не знайомого. Я в цих технічних штучках ніц не тямлю, це Ліна в маго-техніці шарить, от її б сюди… Ех, скучила за нею…

Стріляли недовго. Коли до капітана серед цих новоприбулих бовдурів таки дійшло, що контратака з боку піратів відсутня, і взагалі опору їм ніхто не чинить, світленькі кораблі наважились ближче підлетіти до піратських.

- Вони оглядають ці кораблі, наче тицяють в дохлятину, - прокоментувала я.

- Вчасно вони, нічого не скажеш, - зітхнув Смарагд та так тяжко, що моя голова, яка лежала на його грудях плавно піднялася й опустилася. Прикольне відчуття. – Я повідомлення про напад вислав ще до битви. Нас би вже тут тричі захопити і пограбувати встигли, якби ми з тобою не втрутилися. Оце славні Стражі міжсвітового правопорядку, щоб їх в чорну діру затягнуло!

Один з помпезних кораблів Стражів взяв курс на посадку, увійшов в атмосферу Орії, а потім з гуркотом приземлився метрів за триста від нас, а отже десь в чотирьохстах метрах від столиці Орії: маги ж у нас не дурні, вони недалечко від брами відійшли, чисто щоб зручніше в піратів цілитися і закляття жбурляти було. Так, це я до чого? Довго Стражам тупотіти до міста доведеться.

Як я й підозрювала, екіпаж блискучого корабля довго і повільно плентався в наш бік, тож ми з вартовими (останні взагалі мертвими прикинулися, аби до них не чіплявся ніхто) мали змогу ще трохи повалятися на прогрітій сонечком землі. Однак щастя, як відомо, не триває вічно, от і нам з коханим скоро таки довелося підвестися. Наші сповнені пекучої заздрості погляди, могли би присоромити будь-кого, але не цих магів-нахаб, які щасливо й успішно продовжували прикидатися трупами. Цієї миті ми зі Смарагдом зрозуміли, що відсутність тягаря відповідальності – це таки круто.

Зустрічали Стражів ми, стоячи кривеньким «трикутничком», тобто підпираючи одне-одного плечем, щоб не впасти. Взаємодопомога – це прекрасно. Особливо коли ви обидва не можете рівно стояти і ось-ось гепнетеся, якщо втратите підтримку напарника.

- Всього вам світлого, - висока ельфійка із золотими зібраними у хвостик пасмами, що елегантно спадали їй аж до дупці, та у світло-сірій військовій формі чітко і швидко, по-військовому, вимовляла слова. Я не сумнівалася, що саме вона тут головна, її командний тон не залишав місця сумніву. – Я капітан Ліва. Вимагаю детального звіту щодо нападу піратів.

Дуже кортіло сказати: «Добрий день, капітане Ліва. Я капітан Права. Завжди Права. Смарагд це підтвердить. Ми тут з моїм коханим типу напад піратів відбили. Правда, ми молодці? Дасте медальку?» Але я встигла лише з милою усмішкою піраньї промовити «добрий день», коли за пояснення взявся Смарагд. Мабуть, він оцінив мою милу посмішку, доповнену важким поглядом горгони Медузи, тож вирішив зайвий раз мене не турбувати і взяти все в свої міцні чоловічі руки. Ти ж мій безцінний!

«Гидкі гобітси не заберуть його в нас-с-с! Наш без-с-сцінний! Ґолум! Ґолум!» - видав мій мозок. Тут без коментарів.

- Капітане Ліва, ми самі не до кінця зрозуміли, що трапилося, - розвів лівою рукою Смарагд (правою він обіймав мене, щоб не впасти). – Ми тримали оборону до останнього. Виставили щит і підтримували його до повного виснаження, - він кивнув на своїх людей, які досі блаженно валялися на землі, безсовісно мене дразнячи. – А от потім почалося щось дивне: багато разів раптом ставало темно хоч в око стрель, а ще під кінець обстрілу нашого світу з’явився могутній білий напівпрозорий смерч і закрутив по черзі всі піратські кораблі. Я, звісно, не скаржуся. Ця невідома магія врятувала мій світ і мою кохану, тож, думаю, вона нешкідлива.

Як би й собі так переконливо брехати навчитись, га? І ще спихувати на когось все так само красиво, як Смарагд щойно спихнув усе на нашу «невідому» магію. В нього однозначно талант відкараскуватись від небажаних клопотів! Перевівши стрілки на якогось взагалі лівого мага, якого навіть не існує, він фактично уникнув зайвого кіпішу навколо Орії, а отже і йому, як раднику, зайвої роботи не буде. Дивіться, як все гарно вийшло: я чиста, він чистий, а весь світ врятований! До того ж є купа свідків, які підтвердять, що смерч і зникнення світла таки були, але хто їх спричинив не скажуть під страхом смерті. Геніально! Я обожнюю Смарагда з його небажанням напрягатися, коли не слід!

Капітан Ліва помовчала кілька хвилин. Вона якось дивно поглядала саме на мене, тож я з усіх сил старалася приховати думки і робити вигляд, що все було саме так, як розповів мій безцінний. Ну все, з моєї легкої руки у Смарагда тепер є ще одна кликуха.

Мій Безцінний відчутно напружився. Схоже, йому теж не були до вподоби уважні погляди капітана в мій бік.

- І Ви серйозно думаєте, що я Вам повірю, пане раднику? – скептично вигнула ідеальну брову капітан Ліва, знову переводячи погляд на мого любого, хорошого, ніжного, надійного, розумного, працьовитого, загадкового…

- То допитайте самих піратів. Вони точно підтвердять мої слова.

- І ви не знаєте, хто творив таку потужну магію? – голос капітана так і фонив скепсисом. – Магію універсала з головною стихією повітря, яка явно була зав’язана на емоціях?

- На жаль, не знаю, - сумним-сумним тоном відповів Смарагд. – Знав би – нагородив би цього добродія званням героя і пожиттєвим матеріальним забезпеченням.