Грудьми на оборону світу!!!

Я вже хотіла було заспівати «Чарівна скрипка», але раптом знайомий розкотистий голос, зачаклований так, щоб його чули по всьому світу, мовив:

- Увага! Говорить радник короля. Всім негайно піти до укриття, про яке вас інструктували. Нагадую: організовано і не поспішаючи. Повторюю. Говорить радник короля. Всім негайно піти до укриття…

- Що за… - не зрозуміла я. Голос явно належав Смарагду. Але навіщо йому знадобилося ховати населення? Від кого? І що за укриття?

- Вікі! – Лея схопила мене за руку і через вже пусту залу потягнула до дверей. Я й не помітила, коли всі вийшли. В приміщенні лишалися тільки я і Лея.

- Що відбувається? – запитала я в колишньої найманки, яка, схоже, розуміла більше, ніж я, жалюгідна туристка.

- Не час для питань, – напружено сказала Лея, і далі тягнучи мене на вихід. – Потім все розкажу.

- Скажи хоч, чого ми маємо ховатися, – не відставала я.

- На світ напали пірати. Інакше радник не наказав би нам відступити в підземне місто.

Рука Леї, що з силою стискала моє зап’ястя, відчутно тремтіла, а в очах дівчини був страх. Я вирішила більше не докучати їй зайвими питаннями. І так труситься бідолашна. Думаю, в цьому випадку мені слід проявити більше терпіння і забити на цікавість. Все-таки я з нас двох більш досвідчена, адже вже не вперше опиняюся у світі, на який нападають пірати. От тільки ніколи ще про їхнє прибуття не попереджали заздалегідь… Невже їх вдалося відслідкувати?

Вийшовши з готелю, ми влилися в організований потік істот, який прямував у бік центру міста. Якийсь навіть аж надто організований… Видно, Смарагд з ними добре попрацював. Всі стиха перемовлялися, через що звук від натовпу був схожий на звук розлюченого бджолиного рою, тільки в декілька разів гучніший.

В очах кожного я бачила страх. Всі були напружені і налякані, готові зірватися будь-якої миті. Щоб не допустити цього, вздовж усієї вулиці стояла варта. Я припустила, що їхнім завданням було підтримувати порядок і не давати панікерам заразити своєю недугою весь натовп. І так народ ледве купи тримається.

Раптом якась дівчина з довгою темною косою до поясу зірвалася і з криком та сльозами кинулась розчищати собі шлях ліктями, щоб швидше дістатися до укриття. Навіть нам з Леєю від її кістлявої культяпки дісталося. Серед натовпу почався неспокій, всі почали щось їй обурено кричати. Неспокій набирав оберти. Один з вартових, жваво ляскаючи обладунками, підійшов до блідої і зашуганої порушниці спокою. В її очах явно читався переляк. Він щось їй тихо сказав, і вона, заторможено кивнувши, пішла з ним, вчепившись у чоловіка побілілими пальцями, ніби потопельник у свого рятівника.

Деякі вартові по черзі обходили кожен будинок. Я все думала, нащо це їм, поки не почула пронизливий чоловічий вереск:

- Дайте мені хоч золото забрати! Вони ж усе відберуть! Все, що я заробив! – пауза, під час якої дядькові щось терпляче пояснював вартовий. Вони саме випхали істеричного дідуся з будинку неподалік, тож я мала змогу споглядати виставу. – Чхати я хотів на накази радника! Дайте мені золото забрати!

Тоді страж порядку оперативно скрутив чоловіка і заклеїв йому рота, після чого потягнув його в чергу: просуватися разом з усіма в укриття.

Після цього випадку було ще кілька неприємних казусів, але переважно народ поводився більш, ніж добре. Ніхто нікого не штовхав, паніку не розводив, не бився в нападі істерики, не бігав з вереском «ми всі помремо!», як це було в інших світах, де мене спіткали напади піратів. Загалом, Смарагд молодець. Добре народ свій за п’ять років вимуштрував. В мені аж гордість за нього прокинулась!

Скоро ми з Леєю наблизилися до міцних залізних дверей, пофарбованих жовтою фарбою, в які й заходили жителі. Вели ці двері, як шепотілися поміж собою істоти, в коридор зі сходами, що спускався вниз, в підземне місто.

- То ти розкажеш, що це за коридор і чого всі так на нього сподіваються? Чи ти ще… ем… не можеш говорити? – хотіла сказати «тремтиш», але вчасно спохопилася і обрала більш нейтральний варіант.

Лея нагородила мене осудливим поглядом, натякаючи, що добре вона все зрозуміла.

- Через півроку після призначення Кістяного Графа на пост королівського радника він повідомив усіх громадян, що згідно з його наказом, найкращі маги землі вирили й магічно укріпили підземне місто на випадок нападу. Тоді він провів чіткий інструктаж про те, як треба відступати, куди йти і як поводитися. Від нас не відчепилися, поки ми ідеально не здали репетицію організованого відступу. Тоді я обурювалася разом з усіма, нарікала, що в мене забирають вихідні, але тепер…

Лея ще більше зблідла і міцніше стиснула мою руку.

- Не переживай, прорвемося, - підморгнула я дівчині.

- Ти така спокійна, - недовірливо глянула на мене колишня найманка. – Ти точно просто студентка на практиці а не якийсь таємний агент?

- Точно, - засміялася я. – Що б ти собі не придумала, я – це тільки я. Просто так вийшло, що вже чотири рази пірати нападали на світи, де я гостювала. Це вже вп’яте. І повір, вам пощастило, що Смарагд подбав про вас. У вас є, де ховатися. В народів інших світів такої розкоші не було.

Лея не мала слів. Вона просто шоковано витріщалася на мене. Я криво посміхнулася, згадуючи беззаконня, грабунки і вбивства, свідком яких я була. І я НІЧОГО не могла зробити. Скільки б разів я не прокручувала ситуації в голові, я так і не змогла знайти способу допомогти зловити цих покидьків – надто добре вони замітали сліди й ховалися. І це безсилля бісило найбільше.