Совенятко

Наблизившись до замку, я таки вирішила увійти через вікно Смарагда.

- Серйозно? – я усміхнулася, побачивши гостинно відчинене настіж вікно. Хоч він і жартував, коли ми говорили тоді про вікно, але таки дотримав обіцянки.

- Доброї ночі, Совенятко. Ти довго, - привітався зі мною знайомий голос. Його власник зараз лежав на ліжку поверх ковдри. Смарагд був одягнений по-домашньому: в простору білу сорочку з простої тканини, схожої на льон, і широкі темні штани.

- Так, вибач, - я трохи знітилась, адже він знову почав називати мене пташкою. – Я б впоралася швидше, але виникли деякі непередбачувані обставини і…

- У тебе червоні очі. Ти плакала? – Смарагд плавно, але швидко, піднявся і наблизився до мене. – Ти таки плакала. Кого мені зараз придушити? – голос королівського радника був тихий і наче безтурботний, але з біса загрозливий. Обличчя його так само приховувала маска, але очі чоловіка майже світилися в темряві, випромінюючи злість.

- То дрібниці, - відмахнулася я.

- Ні, не дрібниці, - з натиском заперечив Смарагд. – Кажи, що сталося.

- Я знайшла свого тата! – випалила я. Просто не могла більше тримати це в собі – кортіло поділитися своєю радістю.

- Сідай, - Смарагд махнув рукою на м’яке крісло, куди я поспішила вилізти з ногами, а сам примостився на столі, як це робив раніше. – А тепер розповідай.

- Уявляєш, коли я увійшла до печери з арієнаріоном, то побачила, що там сидів якийсь сумний чоловік. Я привіталася з ним, а він – бух! – і зомлів. Тоді він різко сів і буцнув головою мені по лобі, - я торкнулася ґулі пальчиками. – Ай! Досі болить!

- Зараз я тобі допоможу.

- Ти вмієш зцілювати?

- Ні, - похитав головою Смарагд, зіскочивши зі столу. – Але в мене є різні корисні зілля. Ти продовжуй розповідати.

- Тоді я побачила, що його волосся таке ж, як у мене – так само змінює колір залежно від насторю…

- То ось, чого воно то таке, то таке!

- Ага. Тоді я в нього спитала, до якої раси ми належимо (я тоді ще не знала, що він мій тато), а він почав розповідати, як зустрівся з моєю мамою. Виявляється, її звати Тесіарія.

- Твоя мама ельфійка? – уточнив Смарагд, копирсаючись в різних пляшечках.

- Так, - я з ентузіазмом закивала головою.

- Я так і подумав, що в тебе ельфійське коріння, - а у відповідь на мій запитальний погляд він знизав плечима зі словами: - У тебе трохи загострені вуха і високий зріст. А ще ти дуже тоненька і красива.

Я не знала, як реагувати на його слова – дивуватися з його проникливості чи червоніти через комплімент. Обрала нейтральний варіант: вдала, що у мене раптовий напад глухоти і продовжила розповідати, наче не розчула його останньої фрази.

- Мої батьки дуже кохали одне одного, навіть втекли разом, бо батько Тесіарії був тираном і не хотів віддавати доньку за мого тата.

- Трохи схоже на історію Берена і Лутієн, - по голосу Смарагда було чути, що він усміхався. – Звісно, мотиви твого діда відрізнялися від почуттів батька Лутієн, але таки схоже.

- Так, я теж про це одразу подумала, - я широко усміхнулася, а тоді засмучено продовжила: – Але мама зникла. Зникла і навіть не сказала татові, що вагітна.

- Як це так? – не зрозумів Смарагд. Він нарешті знайшов потрібне зілля і присів біля мене, щоб обробити мені ґулю на голові.

- Ну, вона просто зникла. Тато довго її шукав, але зрештою опустив руки і забарикадувався в печері, перетворившись на соціопатичного пустельника… Ось воно – справжнє кохання!

Я романтично зітхнула, а Смарагд подивився на мене доволі скептично, але було в його погляді ще щось, наче… біль?

- Думаєш, довго шукати свою родину, а потім страждати вічність у печері через те, що тебе жорстоко кинули, романтично?

- Ні. Романтично те, що я обов’язково переконаю тата знайти маму, і тоді ми всі втрьох будемо родиною! Уявляєш?! – я перехопила руки Смарагда і щасливо зазирнула йому в очі, поки він підносив до мого лоба ватку, змочену в цілющому зіллі. – У мене знову може бути родина! Справжня родина!

- Я радий за тебе, чесно, - очі Смарагда усміхалися, але також я помітила натяк на переляк. Може, він соціофоб? Я б не здивувалася. – І я теж сподіваюся, що одного дня все буде так, як ти кажеш, а поки дозволь мені тобі допомогти, а то ґуля зовсім не прикрашає твоє личко, Совенятко.

- О, звісно, - я слухняно відпустила його руки, досі глибоко занурена в радісні мрії про майбутнє, аж підскакуючи на кріслі від тамованого ентузіазму.

Але раптом я усвідомила, що Смарагд піклується про мене, лікує мою ґулю, щоб мені не було боляче, а ще… я зараз настільки близько до Смарагда, що чую його дихання і відчуваю від нього запах шоколаду. Цікаво, чому він пахне шоколадом? Він любить солодке? Не знати чому мене схвилювала ця наша близькість і я трохи почервоніла, але все стало навіть гірше, коли наші погляди зустрілися. Моє серце почало битися часто-часто, а щоки аж запалали.

- Вікторіко, чому в тебе волосся стало червоним? Що це означає? – поцікавився Смарагд, розглядаючи зрадницькі хвильки мого волосся. Отже, він теж добре бачить в темряві, навіть ліпше, ніж я. Буду мати на увазі.