Глава 13

Я прокинулась від ніжного погладжування щоки чоловічим великим шорстким пальцем. Слідом за цим послідував поцілунок в чоло, який і змусив мене відкрити очі.

- Як ти, mea maalum? - запитав мене Дан.

- Відчуваю себе відпочившою і посвіжівшою. Довго я спала? - посміхнулась, дивлячись в його очі.

- Зовсім недовго, але в цій кімнаті все просякнуте лікувальною магією, що дозволяє швидко відновлюватись, - відповів Даніель, посміхнувшись у відповідь.

- Це добре. А то часу не так багато залишилось. Потрібно... - але Дан перебив мене, приклавши вказівний палець до моїх губ, змушуючи замовкнути.

- Я привів до тебе гостя, - сказав Дан, відкриваючи мені вид на присутніх в кімнаті.

- Я вже думав, що потрібно залишити вас одних. А то від ваших любовних еманацій нудити починає, - пробурчав собі під ніс чоловік, якого я раніше бачила в видіннях. В одній зі мною кімнаті знаходився той, кого я так відчайдушно хотіла знайти, той, в чиїх руках знаходиться доля Олі.

- Ти знайшов його, Дан! - радісно вигукнула я, кидаючись коханому на шию.

- Це тільки завдяки тобі. Ти багато зробила, використовуючи свій дар. Мабуть, у тебе не проста сила. Ти можеш більше, ніж будь-які інші провісники, - відповів Дан, обіймаючи мене у відповідь.

- Ти мене пам'ятаєш? - запитала я, коли підійшла до нього ближче, щоб переконатись, що це саме той чоловік.

- Ні, - відповів Амір, намагаючись пригадати. - Хоча, почекай ... Це ти тоді приходила до мене в спальню і розповіла про Олю? - нахмурився він, все ж впізнавши голос дівчини.

- Так, це була я, - засяяла.

- Тоді ти відведеш мене до неї? - запитав Амір.

- Так, зараз... - я глянула на Даніеля і дочекавшись позитивного кивка з його боку, продовжила. - Зараз ми підемо до неї.

- Я вас проведу. Ходімо, - сказав Дан, приобнімаючи мене за плечі і направляючи до виходу.

По дорозі до кімнати, в якій лежала Оля, ми зустріли Елірію.

- Хто цей незнайомець? Його душа така світла. Вона так прекрасна ... - запитала Елірія із захопленням розглядаючи Аміра. - Те, про що ти думав - це не легенда. Хоча раніше таке відбувалося рідко і такі випадки зовсім забулися, але твої сни тому доказ. Ти зможеш зробити все правильно, не хвилюйся, - продовжила вона зрозумілі тільки їм двом речі, після того, як доторкнулась до нього.

- Про що ти говориш, Елірія? Яка легенда? - запитала я, нічого не розуміючи.

- Він знає, про що я. А більше нікому не потрібно це розуміти. Це стосується тільки його родини, - відповіла Елірія.

- Так, це дійсно таємна інформація, - підтвердив Амір слова Елірії.

- Гаразд. Тоді продовжимо шлях? - уточнила я трохи розчаровано.

- Зачекайте. Ви ж зараз йдете до Олі? - запитала Елірія, перегородивши нам дорогу.

- Так, а що? - відповіла я.

- Можна піти з вами. Я допоможу, - попросила Елірія.

- Добре. І ходімо вже. Ми сьогодні взагалі дійдемо туди чи нас знову щось зупинить?! - ні до кого особливо не звертаючись, пробурчала я.

- Ми вже дійшли, - відповів Дан на мої слова, відкриваючи переді мною двері.

Більше не звертаючи ні на кого уваги, я підійшла до Олі і взяла її за руку. Її тіло було в хорошому стані, але я пам'ятала, що твориться з її душею.

- Олю, я привела його, як і обіцяла, - прошепотіла, розглядаючи обличчя подруги та намагаючись розгледіти будь-які зміни від присутності Аміра.

Чекаючи, що знову потраплю в її підсвідомість, я заплющила очі і притулила її руку до свого чола. Але нічого не відбулось. Тоді я озирнулась назад в пошуках відповіді від тих, хто перебував зі мною в кімнаті.

- Що робити далі? Того, хто може врятувати Олю ми привели, але... Як він повинен це зробити? - запитала я.

Елірія підійшла ближче і взяла лежачу на ліжку дівчину за руку. Вона закрила очі, входячи в подобу трансу.

- Тепер вона відкрилась для мене. Але її час йде, як пісок просочується крізь пальці. Нитка, що їх з'єднує зараз дуже прозора. Потрібно зміцнити її, інакше буде пізно. Ти, - вказуючи на Аміра, не виходячи з трансу, хрипучим голосом приказувала Елірія. - Підійти ближче і візьми мене і Олю за руки.

Амір перебував в ступорі від того, що він в реальності бачить дівчину, що так довго приходила в його сни. Він не міг повірити, що це дійсно його доля і, що знайшов свою кохану.

Амір поринув у спогади...

***

Коли стан Аміра, через появу невідомої йому дівчини, стало тривожним, він почав шукати інформацію про те, що з ним відбувається і як можна на це вплинути. Але те, що зміг знайти, звучало нереальним для нього.

В давно закритій, таємній частині королівської бібліотеки була одна книга, що, здавалося б, не повинна там перебувати. Вона називалась "Легенди Сонячного Королівства". Аміра неймовірно тягнуло відкрити її, що він не роздумуючи і зробив.

В цій книзі була одна легенда, що описувала історію чоловіка, який знайшов своє справжнє кохання. Там було написано, що доля сама підкидає знаки, які вкажуть на єдину жінку, що зможе принести безмежне щастя і тепло, а в разі втрати, забере все це. І закінчилася історія сумно, адже той чоловік втратив кохану.

Він був спадкоємцем, майбутнім королем, тому не міг одружитися на тій, хто йому приглянувся. Тільки шлюб за розрахунком задовольнив би його жадібного до влади батька. І він не зміг піти проти його волі.

Незважаючи на те, що чоловік несамовито покохав звичайну жінку з родини із середнім достатком, він все ж одружився на тій, що була обрана Королем. Коли про це дізналась його кохана, вона не змогла винести болю від зради і втрати. Її знайшли підвищеною в своїй кімнаті на наступний день після їхнього весілля.

Чоловік, дізнавшись про загибель своєї половинки, в одну мить посивів і більше ніколи не відчував щастя і не посміхався. Так, він жив, якщо його існування можна так назвати. А після швидкої смерті батька став Королем і правив справедливо, зміцнюючи своє Королівство.

Він ніколи не ображав свою дружину і вони, навіть, змогли зачати спадкоємця. Король швидко постарів через почуття провини, що важким тягарем були з ним на протязі його нещасного життя. Чоловік помер з посмішкою на вустах. Адже він вірив, що зможе возз'єднатися з коханою в іншому, потойбічному світі. І його останні слова сину звучали так: