Глава 6

У лазареті мене вилікували за допомогою магії, так що тепер все було в порядку. Після всіх процедур Даніель відніс мене в спальню (вже іншу) і, велівши відпочивати, зник у невідомому напрямку.

Тепер був час подумати, адже в мене були погані передчуття. Одне моє видіння здійснилося, так чому б і другому не збутись. Це і змушувало мене хвилюватись, нарізаючи кола по кімнаті.

"Що ж мені робити? Напевно, потрібно самостійно відправитись до батька. Хм, можливо, це буде ідеальним варіантом», - міркувала я. - «Отже, потрібно побудувати портал. Але як? Як же це зробити? Потрібно згадати ті деякі книги в жанрі фентезі, які я все ж колись читала...»

Закривши очі, спробувала подумати про батька, але нічого не виходило. Я, навіть, не знала, як він виглядає.

Тоді я вирішила діяти по-іншому. Не дарма ж Даніель стільки говорив про зв'язок між maalum. Значить повинна існувати якась поєднувальна нитка і між кровними родичами.

Цього разу я намагалася уявити нитку, яка вела б мене до батька. Він мій єдиний родич, тому все мало пройти успішно. Не відразу, але поступово так і вийшло. У темряві я побачила, як світилася самотня тонка червона нитка. Я зосередила всю свою увагу на ній і поступово вона ставала товстішою. Потягнувшись за цією ниткою, відчула, що не маю матеріального тіла. Вчепившись в нитку, я швидко полетіла в темряву.

- А-а-а-а, - продовжувала кричати, незважаючи на те, що вже впала. І, судячи з того, що піді мною ворушиться щось м'яке та воно розмовляє, я впала на когось.

- Може, ви перестанете кричати і, нарешті злізете з мене? Не хотілося б застосовувати грубу силу до дівчини, - обурилися піді мною.

- А де я? - запитала, коли піднялась.

- А куди ви хотіли потрапити? - відповів запитанням на запитання чоловік, який стояв позаду мене. Його голос був просякнутий силою. Навіть, я відчувала, що він дуже небезпечний.

- До Володаря, - обережно уточнила я, обертаючись.

Переді мною стояв високий чоловік з каштановим волоссям, припорошеним сивиною. Він байдуже дивився на навколишній світ. Тільки іноді в його погляді спалахували іскорки інтересу.

Я відразу впізнала в цьому чоловікові свого батька. Хоч я ніколи його не бачила, ми були з ним досить схожі зовні.

- Володар не приймає просто так гостей, - сказав якийсь хлопець праворуч від мене.

«Ой, це ж на нього я впала», - подумала я, на секунду глянувши в його бік. Але зараз вся моя увага була зосереджена на батькові.

- Ти мене впізнаєш? - з надією запитала я, допитливо зазираючи йому в обличчя.

Не могла повірити, що у мене з'явився батько. Я вже давно втратила надію на це, адже з самого дитинства думала, що ми з мамою завжди будемо тільки вдвох.

- Я відчуваю в тобі мою кров. Ти моя втрачена дочка. Як же ти сюди потрапила? Кого мені дякувати за твоє спасіння? - обходячи мене по колу і розглядаючи з усіх боків, байдуже розпитував батько.

- Ти не радий мене бачити? - засмутилась я. І, тільки зараз, зрозуміла, про що попереджав Даніель. Батько нічого не відчуває через прокляття, тому всі мої надії на його допомогу були так наївно дурні!

- Радий. Тепер мені не потрібно тебе шукати. Альберт, відведи дівчину в її кімнату, - наказав Володар хлопчині, розвертаючись і збираючись піти.

- Що? Почекай! Ми, навіть, не поговоримо? - запитала його, перш ніж він пішов би.

- Навіщо? Ти вдома. Мені більше немає про що турбуватись. Про решту подбають мої підлеглі, - обернувшись до мене, відповів батько.

- І все? Ти думаєш, що я буду спокійно сидіти в своїй кімнаті? Ти глибоко помиляєшся! - крикнула йому вслід.

Він мене розчарував. Я не збиралася більше перебувати в його товаристві.

«Його байдужість, він такий холодний... Не розумію, як мама могла любити такого руара. Треба швидше повертатись до Даніеля. Не хочу більше бачити батька», - думала я, закривши очі і потягнувшись до нитки, що пов'язувала нас з Даном.

Але нічого не відбувалось. Я не могла переміститися до нього. Не виходило зробити так само, як в минулий раз. До мене повільно почала підступати паніка. Я відчувала зв'язок і те, як Даніель тривожиться, не знайшовши мене в кімнаті, але переміститись не могла. Тоді я відкрила очі, збираючись висловити своє обурення.

- А-а, - вскрикнула я, тому що обличчя батька було навпроти мого.

- Я заблокував твої сили. Ти не зможеш переміститися, - сказав батько, продовжуючи дивитися в мої очі в очікуванні реакції.

"Брр, як звірятко розглядає», - мені стало моторошно.

- Але наші сили повинні бути рівними. Як ти зміг це зробити? - пробурмотіла я.

- Хто тобі сказав таку дурість? Твоя сила ніколи не буде такою ж, як у мене. Так, зараз ти сильніше більшості інших руарів, але це тільки половина моєї могутності і, навіть, нею, як я помітив, ти не вмієш користуватися. А сила Володаря - це окрема частина, яка дається найсильнішому руару, коли попередній власник вмирає або добровільно передає її. Тому, тільки, якщо ти зустрінеш свого maalum і ви зміцните зв'язок, він отримає частину моєї теперішньої сили, а решту - тільки після моєї смерті, - відповів батько без тіні емоцій. - Але цього не відбудеться. Я не дозволю тобі знайти Єдиного. Не збираюсь втрачати свої сили і положення.

"Отже, він ще не знає, що я вже знайшла Єдиного. Тоді зараз краще прикинутися покірною і нічого не розуміючою дівчинкою. А потім знайду спосіб достукатися до Даніеля. Я вже скучила за ним! Треба було його слухати", - міркувала я над подальшим планом дій.

- Альберт, чому застиг і не виконуєш мої накази? Негайно відведи її в кімнату і залиш найкращу охорону. Або мені шукати нового слугу?

- Ні, мій Володаре, я виконаю вашу волю в найкращому вигляді, - низько вклоняючись, затрусився від страху хлопець.

«Мабуть, заміна означає смерть попереднього», - здогадалась я про причини його страху і поклоніння. Мені, навіть, стало його шкода. Він був ще зовсім молодим.

- А з тобою, донечко, ми все ж пізніше поговоримо. Зараз мені потрібно розібратися з одним занадто самовпевненим підлеглим, - сказав батько наостанок і вийшов.