Глава 4

Я підскочила в ліжку, важко дихаючи та задихаючись від запаху гару. Серце шалено калатало, а перед очима стояв байдужий образ моєї мами.

- Точніше не мами, а жінки, яка нею прикидалась. Моя справжня мама ... вони її вбили, - прошепотіла я, розхитуючись з одного боку в інший та намагаючись заспокоїтись.

Я все згадала. Мене звуть Меланіка і я єдина дочка Володаря Темної Імперії.

Ця імперія була наймогутнішою в світі Ельдон. Тут жили руари. Зовні жителі Ельдон схожі на звичайних людей з Землі, але вони були сильнішими і витривалішими. Наша Імперія славилась саме військовою справою. Під час бою руари могли приймати бойову іпостась, що робило їх майже невразливими воїнами.

Також у нас були найсильніші маги. Руари з Ради вищих лордів мали і другу іпостась, і володіли магією, а інші були або лише воїнами, або лише магами. Жінки ж володіли тільки магією. Дар прокидався в нас у 13-15-річному віці, в залежності від рівня сили. А тривалість життя руара в середньому становила близько 800-1000 років.

Нашій Імперії ніхто не смів протистояти. Вона була поділена на чотири клани, в залежності від того, якою магією володіли руари, а воїни були у всіх чотирьох. На сході жили ті, хто володів магією розуму й ілюзії, на заході - ті, хто могли керувати тваринами та рослинами, на півночі - маги повітря і води, а на півдні - маги вогню і ті, хто володів темної магією. Останні були найсильнішим кланом. У центрі імперії могли жити всі, хто хотів, незалежно від сили. Саме тут знаходилась Рада вищих лордів з Володарем на чолі.

Поки я приходила в себе, мене обережно обійняли зі спини і погладили по голові, втішаючи.

- Що сталось, mea maalum? - з тривогою в голосі запитав Даніель, - Тобі приснився поганий сон?

- Це був не просто сон. Тепер я все згадала. Моя мама ... вона ніколи не була моєю біологічною матір'ю, - ще сильніше заплакала я, - Розумієш? Вона найдорожче, що у мене було в житті. А тепер я дізнаюся, що вона одна з тих, хто вбив мою справжню маму. І, якби я не була їм корисна, то теж не залишилася б в живих.

З кожним вимовленим словом мені ставало трохи легше і я змогла почати тверезо мислити. Але, незважаючи на все, що я тепер знала, не могла її зненавидіти. А до тієї жінки, що була моєю біологічною мамою, я нічого не відчувала, крім співчуття за її жорстоке вбивство.

- Я хочу поговорити з мамою. Або називати тепер її просто Елеонора? - гірко закінчила свою промову, збираючись вставати. Але чоловіча рука не дала мені цього зробити.

- Куди ти зібралась в такий час? Спочатку все обдумай, - сказав Даніель, міцніше притиснувши до себе.

- Яке право ти маєш, щоб мене утримувати? Я не твоя власність! І буду робити те, що хочу! - всередині піднімалась хвиля злості. Я хотіла виплеснути всі свої почуття, все, що накопичилось. І не важливо, що ця людина не винна в тому, що сталось. Я вже нічого не розуміла. Свідомість затуманилась. Я відчувала жар, який повільно поширювався по всьому тілу. Закривши очі, повністю віддалась цьому жару і повільно горіла зсередини. Все втратило фарби. Я більше не хотіла ні думати, ні відчувати...

- Меланіко! Припини, ти вб'єш себе! - намагався хтось достукатись до моєї свідомості.

"Хто така Меланіка? Це... я? А хто мене кличе? Чому мені подобається його голос? Чому мене до нього тягне? Чому я повертаюсь? Я вже майже пішла... не хочу... Ні!»

Коли я відкрила очі, навколо все палало і трощилось у вогняному смерчі. Тільки Даніель стояв попереду мене, тримаючи моє обличчя в своїх руках. Я дуже злякалась, що він міг постраждати.

Поступово все почало стихати і ми залишились одні посеред зруйнованої кімнати. Навколо панував хаос з уламків меблів, всі стіни були в сажі. Ми довго стояли, дивлячись один одному в очі. Але наше усамітнення було раптово порушено. Кімнату заповнювали стурбовані люди.

- Князю, що сталося? Чому східна частина замку зруйнована? Тільки стіни вашої спальні залишились цілими, - запитав чоловік, який приходив разом з близнюками.

- Всі геть! - вигукнув Даніель, повернувшись до них спиною і тим самим закриваючи мене від поглядів інших.

- Так, Князю, - випроводив літній чоловік всіх інших.

Так ми знову залишились одні і я помітила одну важливу деталь. Ми були голі! Я швидко заозиралась навколо в пошуках тканини, якою можна було б прикритись.

Даніель це помітив і засміявся.

- Ти диво! Давно я не бачив такого зніяковілого виразу обличчя у дівчини, - продовжуючи сміятись, вимовив він.

- Це не смішно. Де взяти одяг? - я намагалась не дивитись йому в очі.

- Зараз принесуть. І, мабуть, сьогодні ми спати вже не будемо, - оглянув все навколо Даніель.

- Чому? - наївно уточнила я.

- Може тому що дехто спалив мою спальню? Та й уже ранок. У тебе раніше таке було? - запитав Дан.

- Що було? - не зрозуміла я.

- Ти, навіть, не зрозуміла, що тільки що сталося? - здивовано перепитав він.

- Емм, це я зробила? - вказуючи на кімнату, уточнила.

- Ти. І як тепер будеш розплачуватись за це? - запитав Даніель, повільно наближаючись до мене.

- Не підходь! - вскрикнула я, не знаючи, куди подітися від його погляду і чим все ж прикритись.

- Сьогодні я візьму невелику плату, - сказав Даніель, перш ніж притягти мене до себе. Владно піднявши моє підборіддя, він подивився мені в очі. І його губи накрили мої.

"Ммм. Як гаряче і приємно", - його рука пройшлась по моїй спині в чутливій ласкі та погладила шию. Спочатку ніжно, ніби пробуючи, Даніель пройшовся язиком по моїм губах. Але, коли я відкрилась, і поцілувала його у відповідь, він ніби зійшов з розуму. Його язик витворяв щось неймовірне. І я повністю розчинилась в цих відчуттях. Всі мої переживання відійшли на другий план. Але нас знову перервали...

- Князю, ось одяг, - увійшла в кімнату дівчина, мимохідь подивившись на мене, як на комаху.

- Добре, Таніка, можеш йти, - відповів Даніель, перериваючи поцілунок, але не випускаючи мене з обіймів.

- Може, ви хочете щось ще? - запитала дівчина з спокусливими нотками в голосі.