Глава 1

Здавалося б, нічого не віщувало біди. Був теплий весняний день, ласкаво світило сонечко, але так не хотілося йти на навчання. Приклавши чимало зусиль, все ж встала з ліжка і побрела у ванну вмиватись. Я спокійно чистила зуби, коли краєм вуха вловила телефонний дзвінок з кімнати мами. Вона з кимось розмовляла на підвищених тонах.

Мама все повторювала: «Дівчинка ще мала, Вальтес! Ще рано!"

Після цього настала тиша, але почувши її останні слова, мое серце завмерло від жаху.

- Я згідна, ми принесемо її в жертву, ми помстимося! - почувся зловісний сміх мами, який різко обірвався, коли я ближче підійшла до дверей.

- Поговоримо потім, - пошепки закінчила вона розмову.

Мама з сяючою посмішкою відкрила двері й кинулась мене обіймати, вітаючи з днем ​​народження. Вона розпитувала мене, що я хочу в подарунок, як збираюся святкувати, а я ніяк не могла прийти в себе. Здавалося б, нічого такого не почула, але в вухах досі звучало слово «жертва» і зловісний сміх моєї улюбленої, лагідною і ніжною мами, яка ніколи навіть голос не підвищувала. Тим і привернула мою увагу ця розмова.

Я дивилась мамі в очі і намагалася посміхнутись, але у мене це погано виходило. Звичне тепло чомусь більше не зігрівало. Я відчувала якийсь холод від рук, які мене обіймали.

- Щось трапилось, доню? - запитала мама, припинивши потік запитань.

- Ні, матусю, все добре. Я сьогодні буду пізно. Ми з подружками хочемо погуляти, так що не чекай мене, - обійнявши і поцілувавши маму в щоку, я пішла в свою кімнату одягатись. Намагаючись більше не думати про те, що почула, швидко зібралась і побігла до університету.

Погода почала псуватись, ніби попереджуючи про небезпеку. Коли я дійшла до зупинки, мій автобус уже поїхав, і мені довелося чекати наступний. Тому я вбігла в аудиторію одночасно з дзвінком на пару. Сівши поруч з Олею постаралася віддихатись, так як знала, що зараз почнуться бурхливі крики.

- Ланка! З Днем народження! Кохання тобі безмежного! І хлопчиків посимпатичніше! - сміялась подруга, так як знала мою нелюбов до хлопців. Точніше у мене були друзі чоловічої статі, але того, хто б мені приглянувся, як коханий, я ще не зустріла. За що і терпіла вічні підколювання. Все ж мені вже двадцять років.

- Оля, віддаю всіх хлопців тобі. Це ти у нас популярна, - хмуро відповіла я. Адже Оля дійсно була дуже популярною у хлопців. Вона дуже красива: з копною чорних, як воронове крило, волосся і блакитними, як чисте небо, очима. Її фігура, при зрості 172 см, була дуже привабливою і сексуальною, що Оля часто підкреслювала короткими сукнями, облягаючими блузами і штанами.

На її тлі я виглядала сірою мишкою. Моє русяве волосся з мідним відливом, що спускалось трохи нижче плечей, зелені очі і звичайна незграбна фігура підлітка, не притягували увагу кожного зустрічного чоловіка. У свої двадцять, при рості 159 см, я виглядала років на сімнадцять.

Ми з Олею дружимо з 10 років. Після випадку, що стався зі мною в дитинстві, я втратила пам'ять і залишилась без дитячих спогадів до 8 років. Скільки разів не питала, що зі мною тоді сталося, мама ніколи не відповідала мені на це запитання.

Одного разу вона сказала, що їй боляче про це згадувати, щоб більше не піднімала цю тему. І я послухалась, так як вперше побачила її сльози. Але мене не раз турбували дивні сни, в яких я маленька тікала від когось, а навколо вирував вогонь. Він підбирався з кожним разом все ближче і снився тільки в мій день народження. Тому сьогодні я хотіла гуляти до ранку. Аби тільки не бачити той сон. Я відчувала тривогу, що на цей раз щось зміниться і все закінчиться не так.

Але повернемось до нашої з Олею дружби. Коли мені виповнилось 10 років, ми з мамою переїхали до нового міста. Я була дуже нетовариської дівчинкою, тому в школі мене часто ображали. Одного разу, на уроці фізкультури мене штовхнула моя однокласниця. Я впала, боляче вдарившись колінами, з очей бризнули сльози. До мене підбігла якась дівчинка зі смішними косичками, що стирчали в різні боки, і допомогла встати. Потім вона штовхнула у відповідь мою однокласницю і почалась потасовка. Після цього наших батьків викликали в школу, а ми з нею міцно здружились і весь час захищали один одного.

Поки я перебувала в спогадах, в аудиторію зайшов суворий викладач.

«Ще з ранку щось не ладиться, хороший день народження», - подумала, криво посміхнувшись.

Всі притихли, так як знали, що той, хто попадеться йому на очі, буде всю пару відповідати на його каверзні запитання. І спробуй не відповісти - відразу «незадовільно» в журнал ставить. Добре, що він у нас тільки замінює нашого улюбленого викладача і проблем з цим предметом у нас не буде.

Ні, все-таки сьогодні не такий вже й поганий день. Запитавши майже всіх моїх одногрупників, я, як не дивно, залишилась в числі щасливчиків, які не потрапили під опитування. Нарешті, продзвенів дзвінок, і ми пішли в їдальню, щоб зустрітися з Катею. Вона була старша за нас на два роки, але це не заважало нам дружити. До того ж Катя була моєю двоюрідною сестрою, хоча ми мали абсолютно різні характери і зовнішність. Вона - блондинка з великими шоколадними очима і ідеальною фігурою моделі. Але Катя, на відміну від Олі, не любила виділятися з натовпу, тому часто носила мішкуватий одяг і окуляри.

- Привіт, Мелано! З Днем народження! Ви вже вирішили, куди ми сьогодні підемо? - запитала Катя, коли ми зустрілись в коридорі.

- Я хочу танцювати! Дівчата, йдемо в клуб. Там і відзначимо твоє двадцятиріччя, - пританцьовуючи і поглядуючи на нас хитрим поглядом, сказала Оля.

Ми з Катею переглянулися, відразу зрозумівши, що вона вже пригледіла нам хлопців на цей вечір. Але так як сьогодні я не хотіла повертатись рано додому, клуб ідеально підходив для святкування.

- Так і бути, йдемо. Але тільки ніяких знайомств, Олю! - попередила її заздалегідь, щоб потім не ображалась.

- Ну Лана, не ламай мені всю малину, - простогнала Оля, надувши ідеально нафарбовані губки. - Я вам таких хлопчиків пригляну, пальчики оближете! А то тільки ви не можете знайти собі нормальних кавалерів. Мені ж хочеться з вами попліткувати про різне в стосунках, а ви в цьому повні профани.