13.

    Коли двері спальні зачинилися за ними, тиша стала майже нестерпною. Роза стояла посеред кімнати, все ще в брудних джинсах і з розбитою губою. Родіон зачинив двері, постояв кілька секунд спиною до неї, а потім повільно обернувся.

— Ти можеш пояснити, що це було? — його голос був низьким, але в ньому вже відчувалася напруга.

Роза підняла брову.

— А що, треба було стояти й мовчати, поки вони мене поливали лайном?

Родіон провів рукою по обличчю і важко видихнув.

— Роза, ти кинула в Нелю тісто. А потім мало не побилася з Кірою на очах у всіх гостей. Ти розумієш, як це виглядає?

— А як це має виглядати? — різко відповіла вона. — Вони прийшли мене принижувати. І ти хочеш, щоб я посміхалася і терпіла?

Родіон зробив крок уперед. Його щелепа була стиснута.

— Я хочу, щоб ти не влаштовувала цирк у моєму домі! Ти могла просто ігнорувати їх. Або піти. Але ні — ти кинула тісто в Нелю, а потім почала бійку. На очах у сусідів і бізнес-партнерів Валерія!

Роза схрестила руки на грудях.

— Твоя Неля сама цього хотіла. Вона спеціально їх запросила, щоб мене принизити. І ти це знаєш.

— Навіть якщо так, — голос Родіона став жорсткішим, — ти могла поводитися розумніше. Ти тепер не в гуртожитку. Ти в моєму домі. І твоя поведінка відбивається на мені.

Роза примружити очі.

— Ах, значить, от воно що. Твоя репутація. Твої родичі. Твій дорогий дім. А я — просто проблема, так?

    Родіон підвищив голос. Це був перший раз, коли він говорив з нею по-справжньому сердито. Родіон рідко втрачав контроль. Зазвичай він був тим самим харизматичним, впевненим у собі чоловіком, який міг усміхнутися навіть у найнеприємнішій ситуації, пожартувати й згладити кути. Але зараз усе було інакше.
Його очі потемніли, а голос став низьким і різким, ніби лезо ножа. Він не кричав — це було б занадто просто. Замість цього він говорив тихо, але кожне слово падало важко, як удар.

— Так, ти проблема! Коли ти кидаєшся на людей і влаштовуєш бійки, це проблема! Я захищав тебе весь цей час. Від Валерія, від Нелі, від усіх. А ти замість того, щоб хоч трохи стриматися, влаштовуєш шоу, яке тільки підтверджує їхні слова!

Роза відступила на крок. Її очі блищали від злості.

— То ти мене захищав? Чи просто використовував, щоб насолити своєму братику? Скажи чесно, Родіон. Ти ж для цього мене й узяв, правда? Щоб вони всі охрініли від твоєї «нареченої»?

Родіон стиснув кулаки. Його голос став низьким і різким:

— Ти серйозно зараз? Я приносив тобі їжу, ремонтував кран, терпів твої колючки, захищав від твоєї родини — і ти мені зараз кидаєш в обличчя, що я тебе використовую?!

   Він зробив крок уперед. Уперше Роза побачила в його очах справжній гнів.Зазвичай Родіон контролював свої емоції ідеально — саме тому його всі вважали «зручним» молодшим братом. Але зараз маска тріснула. Під нею виявився чоловік, який втомився терпіти. Його очі горіли холодним, металевим гнівом. Не крикливим, не істеричним — а глибоким, важким, майже небезпечним.

— Ти думаєш, мені легко? Мій брат погрожує відібрати все, Неля влаштовує інтриги, а ти замість того, щоб хоча б спробувати вписатися в цей світ, кидаєш тісто в обличчя моїй невістці! Ти хоч розумієш, що ти робиш?!

Роза стояла нерухомо. Її губи тремтіли від злості.

— Я не просила тебе мене захищати. І не просила приводити мене сюди. Це ти прийшов до мене з пропозицією. Ти. Не я.

Вона зробила крок уперед, дивлячись йому прямо в очі.

— Якщо я така проблема — то навіщо я тут? Скажи. Навіщо ти мене сюди привів, якщо я все псую?

Родіон мовчав кілька секунд. Його груди важко здіймалися.

— Бо я думав, що ти сильна, — тихо, але жорстко сказав він. — А не просто зла ображена  дівчинка, яка не може стримати кулаки навіть на одну вечерю.

Ці слова влучили в ціль. Наче удар під дих.

Роза відвернулася. Її плечі напружилися.

— Тоді йди спати на свій довбаний  диван, — холодно сказала вона. — І не чіпай мене сьогодні.

Родіон постояв ще секунду, потім різко розвернувся, схопив подушку і ковдру з ліжка і пішов до канапи біля вікна.

— Добре, — кинув він через плече. — Як скажеш.

Він ліг на канапу, не роздягнувшись, і відвернувся до стіни.

Роза стояла посеред кімнати ще кілька хвилин. Потім повільно сіла на край ліжка, обхопивши себе руками.

У кімнаті панувала важка, густа тиша. Ніхто не говорив. Ніхто не дивився на іншого.

   Родіон лежав на канапі, стискаючи щелепу. Він уперше за весь час їхніх стосунків по-справжньому розсердився на неї. І водночас уперше відчув, наскільки сильно він уже до неї прив’язався.

Роза лягла на ліжко, не роздягаючись, і повернулася спиною до нього.

Між ними лежала ціла прірва — всього кілька метрів, але зараз вона здавалася величезною.

І ніхто з них не знав, як її подолати цієї ночі.