10.

Ще до того, як дістати яйця з холодильника, Роза хвилин десять ходила кухнею колами.

Ідея здавалася безглуздою.

Вона чудово це розуміла.

Нормальні люди купують торт у кондитерській. Або замовляють доставку. А не перетворюють чужу кухню на зону бойових дій через раптове бажання когось порадувати.

Але щоразу, коли вона згадувала вчорашній вечір, коли Родіон ліниво сказав, що найбільше любить шоколадні десерти, усередині щось неприємно теплішало.

Їй хотілося зробити для нього щось своє.

Не дороге.

Не ідеальне.

Справжнє.

Тому тепер вона стояла перед рецептом і дивилася на нього з підозрою.

— Три яйця... сто вісімдесят грамів цукру... сто двадцять грамів масла... — читала вона. — Хто взагалі міряє масло грамами?

Перші десять хвилин минули відносно спокійно.

Потім вона впустила яйце.

Потім друге.

Потім випадково насипала вдвічі більше какао.

Потім зрозуміла, що увімкнула духовку не на той режим.

— Це змова, — повідомила вона кухонному комбайну. — Ви всі мене ненавидите.

Комбайн мовчав.

Роза теж.

А потім раптом помітила своє відображення в блискучій поверхні духовки.

На носі була біла пляма борошна.

Вона фиркнула.

— Красуня.

Минуло ще двадцять хвилин.

Кухня поступово перетворювалася на декорацію до фільму катастроф.

На підлозі валялася ложка.

Біля мийки стояли три брудні миски.

На холодильнику незрозумілим чином опинилася крапля шоколадного тіста.

Роза навіть не пам'ятала, як це сталося.

Найбільше її дратувало те, що рецепт явно брехав.

У ньому було написано:

«Легко перемішайте».

Легко.

Вона вже десять хвилин боролася з цією сумішшю так, ніби намагалася замісити бетон.

Саме тоді на кухню зайшла Неля.

У бездоганній білій блузці та світлих штанах. Вона зупинилася на порозі й округлила очі.

— Боже мій... Що тут відбувається?!

Роза навіть не обернулася. Продовжувала люто місити тісто.

— Печу торт.

До появи Нелі вона ще якось стримувалася.

Але тепер відчула знайоме роздратування.

Неля вміла викликати його буквально одним поглядом.

Вона повільно обвела кухню очима.

Наче інспектор на місці злочину.

— Тут неможливо дихати.

— Не дихай.

— І чому всюди борошно?

— Бо торт не робиться з повітря.

Неля стиснула губи.

— Неймовірно.

Роза знала цей тон.

Так Неля говорила з офіціантами.

З водіями.

З людьми, яких вважала нижчими за себе.

І саме тому наступні слова вдарили сильніше, ніж могли б.

— У деяких людей відсутнє елементарне виховання.

Роза повільно підняла голову.

— Це ти зараз про мене?

— А про кого ж іще?

Усередині почало закипати.

Вона намагалася не реагувати.

Справді намагалася.

Родіон постійно просив її не влазити в конфлікти.

Не піддаватися на провокації.

Бути розумнішою.

Але Неля ніби спеціально шукала найболючіші місця.

— Знаєш, — продовжила Неля, — я ніколи не розуміла людей, які приходять у чужий дім і поводяться так, ніби їм усе дозволено.

— Я теж, — кивнула Роза. — Особливо коли вони заходять на кухню і починають комусь виносити мозок.

Очі Нелі небезпечно звузилися.

— Родіон надто добрий до тебе.

— Співчуваю.

— Він дозволяє тобі занадто багато.

— І що зтого? Жаба тисне?

Неля різко видихнула.

На її щоках проступив рум'янець злості.

І це чомусь принесло Розі задоволення.

Бо вперше за весь час Неля виглядала не бездоганною світською леді.

А просто злою жінкою.

Самотньою і роздратованою.

А далі все покотилося під укіс.

Неля зробила крок уперед. Її голос став пронизливим.

— Ти — гість у цьому домі! Гість! І замість того, щоб бути вдячною, ти влаштовуєш свинарник! Ти не вмієш нічого! Ні готувати, ні прибирати, ні поводитися. Ти просто вулична...

— Закрий рота, — тихо, але жорстко обірвала її Роза. — Ще одне слово — і я тобі цей торт на голову виллю. Разом з формою.

Неля засміялася — нервово, зло.

— Ти серйозно? Ти мені погрожуєш? У моєму домі? Ти — ніхто! Сирота, яку ніхто не хотів, а Радіон підібрав! І ти ще маєш нахабство...

На секунду кухня завмерла.

Ніби навіть холодильник перестав гудіти.

Роза відчула, як усередині щось різко обірвалося.

Не вибухнуло.

Саме обірвалося.

Вона дивилася на Нелю кілька секунд.

Спокійно.

Майже байдуже.

А потім схопила миску.

І жбурнула її в Нелю.

— Ось тобі мій торт, сучко!

Тісто розлетілося всюди.

На блузку.

На волосся.

На обличчя.

Навіть на стіну позаду.

На якусь мить запанувала абсолютна тиша.

Роза моргнула.

Неля моргнула.

Десь у кутку капнула шоколадна крапля.

І тільки після цього пролунав вереск.

— ТИ БОЖЕВІЛЬНА!!!

— Можливо.

— Ти мене облила!

— Це не я. Це торт.

Неля мало не задихнулася від обурення.

Вона відкривала рот кілька разів поспіль, але не могла знайти слів.

І саме в цю секунду на кухню зайшов Родіон.

Він був із телефоном у руці й явно щось читав дорогою.

А потім підняв голову.

Побачив Розу.

Побачив Нелю.

Побачив кухню.

І завмер.

На кілька секунд.

Роза вже чекала, що зараз він почне сваритися.

Скаже, що вона перегнула.

Що треба було стриматися.

Що дорослі люди так не поводяться.

Але замість цього його губи смикнулися.

Потім ще раз.

І раптом він голосно, абсолютно безконтрольно розсміявся.

Настільки щиро, що змушений був спертися рукою на дверний косяк.

— Родіон! — заверещала Неля.

Це лише погіршило ситуацію.

Він засміявся ще сильніше.

— Господи... — видихнув він. — Ви серйозно?

— Вона напала на мене!

— Бачу.

— І це тебе смішить?!

— Трохи.

— Трохи?!