2 .

У великому будинку родини Воронець панувала ідеальна, майже стерильна атмосфера. Кришталеві люстри відкидали холодне світло на білі стіни, важкі оксамитові штори приглушували звуки міста, а в повітрі витав запах дорогого парфуму, смаженого м’яса та ледве вловимої тривоги. Сімейна вечеря, як завжди, була не просто їжею — це була сцена, де кожен грав свою роль, а головний режисер сидів на чолі столу.

Родіон сидів, відкинувшись на стільці, і лінькувато крутив у пальцях келих з вином. Йому було двадцять п’ять, але сьогодні він почувався підлітком, якого знову тягнуть на килим. Навпроти нього сидів старший брат Валерій — високий, доглянутий, з ідеальною сивиною на скронях, яка робила його схожим на успішного політика. Поруч із ним — його дружина Неля, елегантна блондинка в перловій сукні, яка посміхалася так солодко, що аж зуби нили. Вона завжди посміхалася саме так, коли готувалася встромити ніж.

— Родя, — почав Валерій спокійним, майже батьківським тоном, нарізаючи стейк. — Ми з Нелею турбуємося про тебе. Ти вже не хлопчик. Пора остепенитися.

Родіон пирхнув і відпив великий ковток вина.

— Остепенитися? Це ти про Катю Лисенко, так? Батько якої, до речі, твій головний партнер по контрактах? Зручно.

Неля м’яко поклала руку на передпліччя чоловіка, ніби стримуючи його, хоча насправді підштовхувала.

— Катя — чудова дівчина, — сказала вона ніжно, майже співчутливо. — Вихована, красива, з гарним походженням. І її батьки дуже поважають нашу родину. Це був би ідеальний союз, Родю. Для всіх нас.

Родіон поставив келих так різко, що вино хлюпнуло на білу скатертину, залишивши темну пляму.

— Ідеальний союз? Для кого, Нелю? Для тебе? Щоб ти могла далі грати в ідеальну дружину успішного бізнесмена і контролювати кожен крок у цьому домі? Чи для тебе, Валерію, щоб контракти не втекли, а ти міг і далі бути підкаблучником у своїй власній родині?

Валерій зітхнув, ніби розмовляв з капризною дитиною, і відкинувся на спинку стільця.

— Ти завжди все спрощуєш. Я не маніпулюю. Я думаю про майбутнє родини. Наш бізнес — це не просто гроші. Це репутація. А ти… ти досі живеш, як бабій. Кожного тижня нова дівка, вечірки до ранку, скандали в пресі. Ти трахаєш всіх підряд. Скільки це може тривати, Родю?

— Скільки треба, — відрізав Родіон, дивлячись брату прямо в очі. — Мені двадцять п’ять, а не п’ятдесят. Я не збираюся женитися на першій-ліпшій «вигідній партії», щоб ти спав спокійно і далі ховався за спиною Нелі.

Неля нахилилася вперед. Її усмішка стала ледь помітно холоднішою, а очі звузилися.

— Родю, ми ж не вороги. Ми хочемо тобі добра. Катя тебе щиро любить уже кілька років. А ти… ти навіть не намагаєшся. Замість цього бігаєш за якимись… випадковими дівчатами. Ти ж розумієш, як це виглядає з боку.

Родіон засміявся — коротко, зло, майже знущально.

— Випадковими? Оце ти зараз про кого, Нелю? Про ту білявку з минулого тижня чи про брюнетку, що була перед нею? Ти ведеш облік, чи що? Може, й список склала в своєму рожевому блокнотику? «Родіон і його чергова шльондра». Звучить як назва твоєї улюбленої серії турецької мильної опери.

Валерій стукнув долонею по столу — не сильно, але достатньо, щоб кришталь задзвенів.

— Досить! Я не жартую, Родіоне. Якщо ти не візьмешся за розум і не одружишся з пристойною дівчиною, я перегляну питання спадку. Ти молодший, але ти все ще частина родини. А родина має виглядати достойно. Інакше… ти розумієш.

Повисла важка тиша. Неля дивилася на Родіона з тихим тріумфом у очах, ніби щойно поставила шах і мат. Валерій відвів погляд, ніби йому було трохи незручно, але не настільки, щоб відступити.

Родіон повільно підвівся. Його обличчя залишалося спокійним, але в очах палав холодний вогонь.

— Значить, так? Або я одружуся з Катею і стану зручним хлопчиком для ваших контрактів, або ти мене викинеш? Цікаво. А пам’ятаєш, Валерію, як ти сам у двадцять п’ять гуляв так, що мама плакала ночами? Але тобі, звісно, можна було. Бо ти старший. Бо ти «відповідальний».

Він перевів погляд на Нелю і посміхнувся — криво, знущально.

— А ти, Нелю… ти завжди така турботлива. Особливо коли йдеться про те, щоб я не заважав твоїм планам. Скажи чесно — це твоя ідея чи Валерій сам додумався? Бо ти ж у нас майстриня маніпуляцій. Сидиш тут у своїй перловій сукні і робиш вигляд, що турбуєшся. А насправді просто боїшся, що я приведу в дім дівчину, яка не буде тобі підлабузнюватися. Правду кажу?

Неля не відповіла. Тільки посміхнулася ще солодше, хоча в очах промайнула злість.

Родіон відштовхнув стілець так, що той з гуркотом від’їхав.

— Знаєте що? Можете забирати свій спадок. Можете віддати його Каті разом з усіма контрактами. А я… я краще буду сам. Без ваших ланцюгів і ваших «ідеальних союзів».

Він розвернувся і пішов до дверей. За спиною почувся тихий, але твердий голос Валерія:

— Подумай добре, Родю. Це не порожні слова.

Родіон зупинився на мить у дверях, але не обернувся.

— Я вже подумав. І знаєш, що? Мені подобається мій вибір. І ще....Пішли ви...

Він вийшов, грюкнувши дверима так, що по всьому будинку прокотилася луна. Кришталь на столі ще довго тихо дзвенів.

У машині Родіон довго сидів, стискаючи кермо до білості кісточок. У голові крутилися слова брата, солодка посмішка Нелі, запах дорогого вина і ця вічна, задушлива атмосфера «правильної родини», яка душила його з дитинства.

А потім він згадав її.

Коротке нерівне каре. Гострий погляд спідлоба. Грубі черевики і середній палець, піднятий саме для нього. Колючка.

Роза.

Він усміхнувся кутиком рота, заводячи двигун.

Може, саме час зробити так, щоб Валерій і Неля справді захлинулися

​