VII

Залишився останній день відпустки. Та на роботу він завтра не піде. 
Рен виїхав за місто. Безлюдна траса. Міст... над глибокою річкою. 
Він сидить на бетонній огорожі, звісивши ноги у прірву. Нав’язливі думки гризуть його, всередині клекоче лють. Роздирає його на шмаття. Змушує вити вовком. 
ВОНИ у його думках. Вони там займаються коханням. Якщо Делайлі взагалі відоме це почуття, звісно. А Рен чекає. Ні, він не збирається стрибати. Принаймні поки що. 
Чоловік глянув на наручний годинник. Ще трохи. Він почекає ще трохи... 
Час. 
Рен заводить авто та їде. У нього зустріч. Надто довго він її відкладав... 
Під’їхав до свого будинку, постукав у двері. Чути швидкі кроки – вона біжить до ТОГО. Не до Рена. Вона так ніколи не бігла до Рена. 
Двері відчиняються, відкриваючи спокусливий вид на тендітне тіло, що заховане за шовковим халатиком. Делі на мить губиться, перелякано дивиться Рену в очі, а потім приходить до тями і кидається до нього на шию. 
– Я тебе так чекала, коханий! Думала зробити тобі сюрприз! Яка я рада, що ти приїхав раніше! – впилась в його губи, але майже миттєво відсахнулась, коли Рен не втримався і вчепився в її вуста зубами. 
– Пробач, – хрипко сказав він, – не зміг себе стримати, ти така спокуслива та солодка. Так би й з’їв! 
Делі розсміялась, злизала кров з губи і затягла Рена до будинку, знов припавши до його вуст. Потім легенько відштовхнула його. 
– Йди мий руки, а я поки наллю нам вина для настрою, – звабливо прошепотіла йому у вуста. Рен кивнув і направився у ванну кімнату. Коли повернувся на кухню, то Делі вже відклала смартфон на стільницю і схопила пляшку. Ніби нічого й не сталось, вона почала розливати вино по келихах. 
Рен підійшов ззаду, обійняв її руками та зарився носом у волосся. Повільно вдихнув. 
– Ось твій келих, – жінка подала йому вино, коли він нарешті відпустив її, – за нас, коханий. 
– За нас, – він осушив свій келих за раз, поглядаючи на свою наречену. Вона ж у свою чергу кидала тривожні погляди на свій смартфон. – Я зараз прийду. Маю для тебе сюрприз. 
– О-о-оу, – звабливо протягнула вона і закусила губу, – чекаю. 
Рен вийшов на вулицю. До свого авто. Повернувся так тихо, що Делі досі не знала, що він стоїть за спиною і читає те, як вона попередила свого трупака не їхати сюди. 
– Він не відповість, – холодно заявив Рен, від чого Делі різко підстрибнула, притиснула телефон до грудей та вперлась в стільницю. Рен підійшов ближче і затиснув її. 
– Щ-що? 
– Він не відповість. І більше не приїде. 
– Х-хто він? – видала істеричний смішок. 
– Той, хто тебе трахав, брехлива шльондро, – проричав їй прямо на вухо. Він притискав її до стільниці і відчував, як її трясе. 
– Рене, – схлипнула Делі, – коханий, пробач мені, – сльози вже градом текли по її обличчю, яке раніше викликало захват, а зараз лише огиду, – будь ласка, пробач. Я його покину... Я буду лише твоєю... 
– Ти ВЖЕ лише моя, – спокійно сказав він і холодна хижа посмішка торкнулась його вуст. – І залишишся лише моєю... 
Делайла побачила блиск, устигла лише глянути на те, як УЖЕ закривавлений ніж входить до її серця. 
– Ти відібрала моє серце... Я відберу твоє... – програчав він їй на вухо і підхопив тіло, що поволі обм’якало. 
Вона плакала. Лежала на підлозі в руках Рена, хрипіла, стікала кров’ю і дивилась крізь сльози на обличчя того, кого вона зрадила. Того, хто беззастережно її кохав. 
– Пробач... – видихнула вона востаннє. 
Рен абсолютно несвідомим поглядом роздивлявся її скляні очі. Раптом усе розмилось, він кліпнув і щокою покотились сльози. Чоловік прийшов до тями. Озирнувся довкола і побачив у себе на руках тіло коханої. 
– Що... Ні... Ні-ні-ні-ні... Як же так? Делі. Делі! Люба! Люба, прокинься! Ні... ДЕЛІ! 
Він кричав, вив, міцно притискав до себе тіло і заливав її волосся слізьми, розхитуючись як ненормальний. 
Чоловік трохи заспокоївся. Тремтячими руками взяв телефон та набрав поліцію. Розповів про те, що накоїв. Сказав де шукати тіло її коханця. Операторка хотіла тримати із ним зв’язок, заспокоювала його і казала, аби він нікуди не йшов і що поліція скоро буде на місці. Проте Рен вже не міг цього витримати. Сів біля своєї Делайли, підхопив на руки, сперся своїм чолом до її, що поволі ставало холодним. 
– Кохана... Кохана, Делайло... Пробач мені, Делайло, я не зміг цього витримати... Пробач мені... 
З вулиці почулось виття поліцейських сирен. Допоки вони не встигли виламати двері, Рен схопив ножа та покінчив зі своїми стражданнями, засинаючи навіки в обіймах з своєю коханою Делайлою.

*Делайла, або Даліла - біблійна персонажка, жінка, що зрадила Самсона. Викликавши своєю красою його кохання і вірність, Даліла віддала Самсона в руки філістимлянам і видала їм секрет його богатирської сили.

Шановні читачі!

Щиро дякую за те, що прочитали моє коротеньке оповідання!) Залишайте коментарі, мені надзвичайно цікава ваша думка і взагалі емоції, які викликала ця історія)
На нього мене надихнула пісня неперевершеного співака Тома Джонса - Delilah. Дуже раджу ознайомитись із цією піснею та його творчістю загалом)

Підписуйтесь на мою сторінку, аби не пропустити новинок!) Обіцяю часті ХЕ) Але в оповіданнях я собі буду давати повну волю, тому там будуть і радість, і сльози (｡•̀ᴗ-)

Також запрошую вас до прочитання мого першого роману "За вуаллю брехні":