V

Усе наближалось до весілля. Вирішили дочекатись весни і далі пізнавали одне одного та насолоджувались спільним життям, поки ще в старому будинку Рена, а після весілля збирались купити новий, більший, адже обоє хотіли дітей. 
Рен сьогодні мав би бути на нічній зміні, але виникла поломка, через яку усіх відпустили вже через кілька годин. Він заїхав купити вина та фруктів, аби порадувати свою кохану та влаштувати їй неочікуваний сюрприз із надією на продовження вечора. Під’їхав до будинку, підбіг до дверей і постукав. Ніхто не відкрив. Ключі він нещодавно загубив – його улюблені кишеньки виявились не дуже надійними. Телефон забув у авто, як завжди. Бачив, що в спальні горіло світло, тому обійшов будинок збоку і заглянув у вікно, проглядаючи крізь прозорий тюль. 
Земля втекла з-під ніг і він похитнувся, як від удару, коли побачив, як дві мерехтливі тіні, відкинуті тьмяною лампою, щораз ритмічно зливались в одну, а вух долинув протяжний стогін. 
Тремтячі руки стислись в кулаки, по тілу пройшла хвиля гніву, що випалила його душу. Першим поривом було ввійти (або ж вибити скло), стягнути те тіло з його коханої та вбити. Придушити. 
Зламати руки! 
Аби не міг більше її торкатись... 
Виколоти очі! 
Аби не смів на неї навіть дивитись... 
Вибити мозок! 
Аби його не відвідала жодна думка про НЕЇ! 
ВОНА ЙОГО! ЛИШЕ ЙОГО! 
Знову сфокусував погляд на їх спітнілих гарячих тілах. Знову з’явились звуки, яких волів би не чути тоді, коли вона не під ним. 
Вона не його... 
Схопив себе за голову, потягнув за волосся, аби привести себе до тями. Ні. Він не може більше тут знаходитись. 
Пішов до парадного входу, забрав з диванчика пакет із тим, що купив для неї. Сів у свою машину та рвонув подалі звідси. Зараз йому потрібен був спокій. Хотів прийти до тями, прокинутись від цього кошмару. 
Та від реальності йому не втекти.