Він вийшов з салону свого старенького авто. Скоріше – виповз звідти. Після тяжкої нічної зміни все, про що він міг думати – холодний душ та м’яке скрипуче ліжко.
Сонце встало кілька годин тому і зараз ще не встигло розжарити повітря до вже звичних тридцяти градусів за цельсієм. Чоловік потягнувся, вдихнувши аромат ранку та солодкий запах квіток з сусідської клумби. Захлопнувши і заблокувавши двері авто, він втомлено почовгав в сторону свого скромного будинку, перериваючи кишені штанів в пошуках ключів. Уже коли дзенькнув ними навпроти замкової щілини, почув скрипучий звук гальм та жіночий тоненький крик. Сон як рукою зняло, він розвернувся і побачив, як віддаляється авто, а прямо навпроти його будинку піднімається на ноги жінка, що впала разом із велосипедом, і вигукує відбірну лайку на адресу «тупоголового козла». Він миттю опинився поруч і подав їй руку.
– Дякую! – трохи роздратовано кинула жінка і почала підіймати свого залізного коня.
– Я вам допоможу! – він швидко підхопив її велосипед і припаркував його на тротуарі, сперши до стовпа. – Ви взагалі як? Цілі? Можливо мені варто викликати вам швидку?
Чоловік розвернувся нарешті обличчям до жінки і трохи підвис. Так і потонув у глибині її великих синіх очей, що прикрашали миловидне личко в обрамлені каштанового розтріпаного волосся. Жінка опустила очі під його зачарованим поглядом і вкрилась рум’янцем.
– Зі мною все гаразд, – уже не так войовничо відповіла незнайомка, – дякую.
Він хитнув головою, проганяючи ману і ніяково всміхнувся. Подав їй руку.
– Я Рен.
– Делайла, – вона вклала свої пальчики в його грубу долоню і потиснула її. Від дотику ніби електричний заряд пройшов їх тілами. Рен не відпустив її руку, а натомість трохи повернув її і помітив побиті кісточки витонченої правиці.
– У вас кров! У мене в авто є аптечка, зачекайте тут!
Чоловік кинувся до авто, нарив у кишенях ключі і розблокував пасажирські двері, витягнувши аптечку з бардачку.
Делайла підійшла ближче.
– Може присядемо? – він кивнув в сторону диванчика на терасі. Жінка кивнула і пройшла вперед до парадного входу будинку. Рен сів поруч із нею, дістав ватку та спирт з аптечки і повернувся до Делайли.
– Дозвольте?
Жінка ніяково посміхаючись, вклала свою руку в його і він дбайливо почав обробляти її ранки. Вона зашипіла, коли ватка торкнулась пошкодженої шкіри і Рен притягнув її долоньку до свого обличчя і кілька разів подув на ранку.
Делайла почервоніла. Рен же підняв її руку трохи вище і почав обробляти ще й подряпини, що тягнулись від зап’ястку до ліктя, дбайливо дмухаючи на її руку і викликаючи приємні мурашки по всьому тілу.
Обробив ще й ранку на правому коліні і акуратно заліпив усе пластирами.
– Готово! – вони обоє встали.
– Дякую! Ну-у... я піду... певно...
– А-а-а... Ага... – Рен провів долонею по відрослому темному волоссі.
Вони повернулись до велосипеду, Делайла відтягнула його на дорогу і тепер він стояв між ними. Жінка не поспішала сідати та їхати, чогось чекаючи. Як і Рен не поспішав йти спати, геть забувши про втому.
– Ще раз дякую за допомогу, – вона змогла ніяково перервати тишу.
– Завжди радий допомогти, Делайло, було приємно з вами познайомитись.
– Делі.
– М?
– Можете називати мене Делі, – цим вона нарешті підштовхнула чоловіка до дій:
– Делі... – протягнув він нерішуче, – може зустрінемось?
– Залюбки! – аж надто швидко вигукнула жінка і, знову почервонівши, запитала: – Вам залишити мій номер?
– Так! Секунду! – Рен кинувся перевіряти свої десять кишень в пошуках телефону, а потім ляснув себе по лобі і підбіг до авто, аби забрати його і швидко подати жінці.
– Готово, – вона передала смартфон назад і вхопилась за руль, – тоді до зустрічі?
– Так, до зустрічі. Будьте обережні! – крикнув їй навздогін і опустив очі в телефон, із дурною щасливою посмішкою розглядаючи новостворений контакт «Делі ;-)».