Гулі та гаргулі - некротична еволюція

Якщо узагальнити відомості про цих істот, то маємо таке:

[Гуль (араб. غُول‎, вимова: [ɣuːl]) - істота з арабських міфів і казок, перевертень, що живе в пустелі, печерах, кладовищах і харчується мертвечиною, а також самотніми мандрівниками. Гулі - це істоти жіночої статі, яких зараховують до нижчого рангу джинів. Чоловічий варіант гуля має назву аль-кутруб, ці істоти живуть на острові аль-Кутрубія. Гулі мають потворний вигляд, за переказами - у них котяча голова, собачий тулуб, ослячі копита, що не зникають за жодних перетворень, у деяких казках «Тисячі і одної ночі» описуються гулі (чоловічої статі) з довгими вухами, якими вони можуть прикритись.

Гулі можуть перетворюватись на молодих, привабливих жінок, і таким чином вони заманюють самотніх чоловіків до себе в лігвище, де вбивають і поїдають їх. Гулів можна вбити звичайною зброєю, але вдарити нежить потрібно один раз, бо другий раз оживить її знову. А щоб гуль не зміг перетворюватись, потрібно вигукнути ім'я Аллаха. Згідно з уявленнями народів Середньої Азії, гулі живуть у криницях, болотах, на полях битв, харчуються загиблими разом із воронами. Мають страшну зовнішність: синю, слизьку, мертвецьку шкіру. Людей бояться й уникають.]

(с) Вікіпедія

Гаргуль - це нібито демонічне створіння, жива кам'яна статуя (на кшталт голема, але не створена штучно, на відміну від першого). За деякими міфами воно може скидати кам'яну оболонку і ставати живим, здебільшого - вночі.

Вважають, що витоки цього міфу походять від так званої архітектурної химери, елементу готичного оздоблення водостоків. Популярними ці архітектурні рішення були у Франції, тож "гар гоуль" означає з французької "клекочуче горло", що логічно, адже у водостоках клекотіла вода, виливаючись із рота кам'яної статуї.

До наших часів міфологема гаргулів зазнала трансформації, але це вже питання історичних та архетипічних контекстів.

(c) мої висновки та частковий рерайт
 

Мої спостереження

Чому ж я об'єдную у цьому огляді таких різних істот?

Тому що, за моїми спостереженнями, вони є етапами еволюції одного виду. І недивно, що навіть на різних мовах їх назви звучать схоже. Хоч вони, ніби-то, і походять з різних культур, але в їх основі лежить некротична і руйнівна агресивна природа, судячи з опису цих істот.

Оскільки гулі та гаргульї не є сутностями пантеонічного походження (тобто не створені богами), а виникають методом мутування душ померлих чи самозародження в умовах підвищеної некротики, то мають, насправді, широкий ареал розповсюдження. Просто перші згадки про гулей віднайдені саме на арабських територіях, а гаргульїв рахують уродженцями Франції.

Також вірно і те, що проживаючи довго на землях під юрисдикцією певного духовного каналу (так, безконтрольних сутностей беруть "на облік" пантеони відповідних земель, щоб перші не дебоширили), з часом набуватимуть відбитки взаємодії з тим чи іншим духовним простором, що відобразиться на їх зовнішньому прояві.

Арабські міфічні гулі найбільше точно відображають природу цих некротичних духів, але я не згодна, що їх причисляють до нижчих джинів. Джини та гулі, все ж таки, є різні за резонансами та походженням сутності.

Гулі формуються в місцях, де відбулося багато смертей або є багато поховань, найчастіше методом трансформації душ, які не здійснили перехід і змогли витримати вплив гниття Земель Мертвих (Умбри), переродившись у духів некротики. Можливо, існують методи спонтанного зародження духовних сутностей, але достеменно невідомо. Гулі проживають, найчастіше, на кладовищах, харчуючись енергією гниття. Вони - свого роду санітари, які очищають простір, полюючи на різну гниючу нежить, таку, наприклад, як спектри (злобні мстиві духи), а також поглинають надлишки резонансів гниття, яких достатньо виділяється в місцях поховань чи там, де було багато загиблих.

Набираючи достатньо енергії, дані сутності здатні розвиватися, отримуючи більше інтелекту та зростаючи у розмірах. Коли в них починає з'являтися енергетична формація, схожа на крила, ось саме на цій стадії їх і можна назвати гаргулями - еволюціонованими гулями. Форма, вигляд та сила цих істот залежить від того, наскільки вони старі та які були їх "успіхи" у "полюванні" - тобто які резонанси та які ти типи істот Умбри вони поглинули. На наших землях гулі підпорядковані Марі, як Богині смерті. Власне, деколи за бажанням Божеств Смерті гулі можуть бути видозмінені та поставлені на службу духовного каналу.

Гаргуль - це, ніби-то, демонічне створіння, жива кам'яна статуя (на кшталт голема, але не створена штучно, на відміну від першого). За деякими міфами воно може скидати кам'яну оболонку і ставати живим, здебільшого - вночі. Так, під час гри світла й тіней силуети химер і справді ніби рухаються. Або поруч дійсно присутня сутність і її духовний облік на хвилину майнув попри статую?..

Вважають, що витоки цього міфу походять від так званої архітектурної химери, елементу готичного оздоблення водостоків.
Популярними ці архітектурні рішення були у Франції, тож "гар гоуль" означає з французької "клекочуче горло", що логічно, адже у водостоках клекотіла вода, виливаючись із рота кам'яної статуї.
До наших часів міфологема гаргулів зазнала трансформації, але це вже питання історичних та архетипічних контекстів.

В окультній парадигмі вивченням сутностей є частиною міждисциплінарної галузі "Мистецтво заклику та сковування сутностей".