Розділ 7. Вітя

Стукаю тихо, щоб дзвоником не розбудити Катрусю. За дверима чуються тихі кроки і замок клацає. Двері прочиняються широко.

— Заходь, — Мирослава притримує кофтину на грудях, на ногах — піжамні смугасті штани і теплі капці. Волосся трохи вологе після душу, видається темнішим, ніж зазвичай. 

Заходжу до квартири, в ніздрі проникає аромат квіткового шампуню. Не знаю, що за квіти, але пахнуть гарно. Чистотою і свіжістю. 

— Бойлер ще не дуже нагрівся, бо ми з Катрусею трохи вибовтали води гарячої, — тихо каже, — Зараз рушника тобі дам…

— Не треба, — показую їй пакет в руках, — Я взяв свій. Як вона?

— Можеш заглянути до кімнати, тільки тихенько, — прочиняє щілину в дверях до кімнати. Заглядаю.

Катруся спить, скрутившись калачиком. Притискає до себе якусь м’яку іграшку, волосся розсипане білими кучериками по подушці. На столі світиться нічник — біла колба з сірими кульбабками. Усміхаюся. Вперше за день відчуваю полегшення.

— Дякую, — кажу Мирославі і зачиняю двері, — Сьогодні затрималися, бо строки горять. Завтра обіцяли раніше відпустити, то я сам заберу її зі школи.

— Мені не важко, — каже, легко усміхається, — Ми гарно провели час, зробили уроки.

— І за це теж дякую, — кажу, — Ну, я піду митися…

Вона відступає на крок, киває.

— Так, так. Показати тобі як там що з водою? — питає. Смішна.

— Я ж сантехнік, ти забула? — торкаюся пальцем її носа зненацька, вона смикається і часто кліпає. — Розберуся якось.

Не очікувала? Я й сам не очікував. То випадково вийшло. Просто спляча, помита і нагодована донька різко підняла мій настрій. 

У ванній у неї ідеальна чистота. Я б навіть сказав — стерильність. Біла ванна, біла шторка з сірими і рожевими колами, бежевий килимок, натерте до блиску дзеркало. Тут дужче пахне дівчачими шампунями.

Викладаю свій чистий одяг на пральну машинку, а брудний складаю в пакет. Завтра полагоджу воду в квартирі і на мене чекає велике прання.

На гарячій батареї висить випрана Катрусина білизна і шкарпетки. Насуплюю брови. Чи не занадто це? — мельком проноситься в голові, поки я залажу у ванну. Зашторюю шторку і відкриваю воду. На голову ллється тепла вода, стікає по тілу. Дідько, свій гель для душу я не взяв. Не подумав. І що тепер? Буду пахнути як «троянда і магнолія» — читаю на пляшці гелю для душу.

Тягнуся до полички, на якій стоїть ціла купа всіляких баночок і флаконів. Читаю етикетки: шампунь, бальзам, маска. Щось на англійській, щось на французькій написано. Не все мені зрозуміло. Один сірий флакон з незрозумілими написами притягує мою увагу. Беру його і відкриваю ковпачок, нюхаю. Сильний аромат сандалу б’є в ніс. Чоловічий гель для душу? У неї ж наче немає нікого. Чи я помилився?

Байдуже, скористаюся раз. Намилююсь, піниться цей гель гарно. Біла піна м’яко сповзає під тонкими струменями води і скупчується біля зливного отвору. Вода стає ледь теплою, бойлер не встиг достатньо нагрітися. Нічого. Швидко споліскуюся і стаю на бежевий килимок. Витираюся, одягаю чистий одяг, дивлюся в дзеркало. 

— Так, добре було б поголитися, — проводжу рукою по щоках, вкритих жорсткою щетиною і кажу вголос своєму відображенню.

Розтріпую руками вологе волосся, щоб швидше просохло.

— Та мабуть і підстригтися зайвим не буде. А то геть, наче снігова людина, заріс. — Гмикаю.

Кладу вологий рушник до пакету з речами і виходжу з ванної.

Від запаху домашніх котлет, що долинає з кухні, підкошуються ноги.

— Я тут подумала… може ти голодний, — Мирослава стоїть в дверях кухні і витирає руки рушником.

— Як ти правильно подумала, — кажу, живіт голосно бурчить на підтвердження моїх слів, — Пахне божественно.