Розділ 4. Мирослава

Один глибокий вдих, два коротких видихи.

— А давай ми їх взуємо і вони нам допоможуть дещо вивчити, — кажу, — Ти знаєш де право, а де ліво?

Вона піднімає спочатку ліву руку, дивиться на неї. Потім праву. Пише нею щось у повітрі.

— Ось права, — правильно показує, — Ми нею пишемо.

— Тоді нехай правий капець буде Гриша, а лівий — Кеша. Щоб ти їх не сплутала. Розберешся?

Катруся усміхається і злазить з диванчика. Біжить до коридору і приносить капці.

— Правий Гриша, — взуває правий капець, — Лівий Кеша, — взуває лівий.

— Правильно, — хвалю дівчинку, — Роздивись чим вони відрізняються, щоб наступного разу не сплутати.

Катруся присідає і уважно роздивляється свої ніжки і капці на них. За спиною щось шкварчить. Смикаюся. Картопля трохи збігла. Роблю маленький вогонь під каструлею, додаю трішки солі і накриваю кришкою. Повертаюся до Катрусі. Вона сидить навприсядки, як і сиділа до цього.

— Вони однакові, — сумно зауважує дівчинка, — Я їх переплутаю.

— Зараз щось зробимо, — кажу і йду в кімнату. Дістаю з шухляди синій лак для нігтів і повертаюся на кухню. — Зробимо Гриші сині очі, а у Кеші залишаться чорні. Тоді ти їх точно не сплутаєш.

Очі дівчинки сяють, мов новорічні вогники, коли я даю їй щіточку з синім лаком. Вона обережно ставить синю цятку на одному оці зайчика, а тоді одразу на іншому.

— Все, — урочисто повідомляє і повертає мені щіточку, — Тепер вони не однакові.

Усміхаюся, тішуся, радію разом з Катрусею. Залишаємо капці біля дивану, щоб лак висох, саджу дівчинку до столу.

— Картопля вже кипить. Зараз швиденько котлетку підсмажу, — кажу і відвертаюся до кухонної поверхні. Швидко змішую фарш, яйце і батон. Формую кульки і викладаю на гарячу пательню. Обсмажую з обох боків на великому вогні, а тоді зменшую полум’я і накриваю кришкою, щоб котлетки потушкувалися. Товчу картоплю з маслом. Дістаю мариновані огірочки зі слоїка. 

— Ти так красиво робиш їжу, — каже Катруся, щойно ставлю перед нею тарілку з вечерею. — І пахне так смачно.

— Дякую, — усміхаюся, нервово витираю руки об фартух, — Смачного.

Ставлю свою порцію поруч і сідаю вечеряти.

— Дякую, дуже смачно, — Катя бере свою миску і ледве дотягується, щоб поставити до мийки.

Така молодчинка, знає, що за собою треба прибирати. Вітя добре її виховує.

— Готуй свою Читанку, а я поки посуд помию, — кажу і швиденько споліскую дві тарілки.

Ми робимо уроки, а потім я вмикаю Каті мультики. Вже майже дев’ята, а від Віті жодної звістки. Кручу телефон в руках. Активую екран, обираю номер в списку. Палець зависає над кнопкою виклику.

А якщо… Якщо я вкладу її спати тут, він сильно розсердиться? Я б могла почитати їй казку перед сном. Навіть не так, я хочу почитати їй перед сном. І піжама у мене є для Каті, я підготувала її на подарунок на 8 березня, але час ще є і я встигну вигадати щось інше. Вона така ж м’якенька, як і капці з зайчиками. Їй точно сподобається. І мені.

Блокую екран і ховаю телефон у кишені.

— Катрусю, — сідаю на диван біля дівчинки, — Вже пізній час і татко на роботі затримується. Хочеш у мене поночувати?

Дівчинка навіть не вагається, киває головою, що її хвостики на волоссі підскакують.

— Тоді гайда митися, — мультик закінчується і я веду її до ванної. Набираю воду і додаю пінку. Поки дівчинка хлюпається у ванній швидко розпаковую піжаму і проходжуся по ній відпарювачем. Часу випрати її немає, тож вирішую, що такої обробки буде достатньо.

Стукаю у ванну. Мене бентежить чи нормальним буде заходити до кімнати, де дитина без одягу? Я ніколи не мала подібного досвіду.

— Допомога потрібна? — питаю крізь прочинену щілину.

— Я вже доросла, — з захватом відповідає Катруся, — Сама впораюсь. Вже треба вилазить?

— Ага, — кажу, — Витирайся і замотайся рушником. А тоді я дам тобі піжаму.

Чую з-за дверей тихий плюскіт води, шурхіт рушника. За кілька хвилин Катруся виходить із ванної закутана в рушник, розчервоніла і задоволена.

Даю їй піжаму.

— Це тобі, — простягаю їй піжаму і ловлю дикий захват у погляді.

— Справді? Мені? — бере піжаму і притуляє до грудей. Дивиться на свої капці, — Воно як костюм. Я б могла бути зайчиком на святі у школі у ньому.

— Приміряєш?

— Угу, — мугикає дівчинка.

Усміхаюся і проводжу її до кімнати, щоб вона могла одягтися на самоті. Тоді застеляю їй чисту постіль на дивані. Вона вмощується на подушці, я вкриваю її ковдрою. Катруся підтягує ковдру до лиця і гучно її нюхає.

— У тебе все так пахне квітами, — усміхається Катя, — І рушник. І оце. Все.

— Тобі подобається?

— Дуже.

— Хочеш, я тобі почитаю щось перед сном?

Не знаю, чи слухають семирічки казки перед сном, але я любила, коли мама мені читала. Чесно кажучи, не думаю, що Вітя має сили щось читати їй після роботи. Важко йому все встигати.