Розділ 5. Агата

Ілля нарешті засинає. Лоб трохи вологий від температури та жарознижувального, волосся збилося в завитки на потилиці. Дихає глибоко, з характерним посвистуванням. Інтуїція підказує, що це погана ознака. Сподіваюся, що завтра на рентгені в його легенях не підтвердиться пневмонія.

У кімнаті стає так тихо, що я чую свої думки. Це небезпечний стан, у такі моменти будь-який, навіть самий швидкоплинний роздум може стати чим завгодно: ляпасом, милосердям чи зрадою.

З ноутбуком під пахвою та порожніми чашками в руках я навшпиньки вислизаю з дитячої. По-перше, мені треба поїсти. Весь день — лише чай, какао та половинка йогурту, забутого на підвіконні. По-друге, треба закінчити роботу.

На кухні горить лише підсвітка над плитою. Ромка не любить яскраве світло вечорами, каже, очі в нього не з каменю. Зараз він зайнятий розвантаженням посудомийки, акуратно розставляє вимитий посуд по шафках, обов'язково від великої миски до маленької.

На плиті в сковороді на мене чекає риба в кунжуті, на столі — запітніла склянка води, салат, ложка, вилка, серветка.

Кинувши швидкий погляд у мій бік, Рома ховає тарілку в шафу.

— Як він? Заснув?

Киваю, опускаючи ноутбук на стіл. Віддаю чашки з-під какао чоловікові, знімаю з плечей кофту та вішаю її на спинку стільця.

— Після інгаляції кашель трохи вщух, тож Ілля одразу провалився в сон. Дихає рівно, але часто, — підтискаю губи, зазначивши про себе ще один симптом, що насторожує мене.

— Втомилася? — Закривши посудомийку, Рома підходить до мене та обіймає. — Я тобі рибу приготував, повечеряєш?

— Дякую, — видихаю йому прямо в груди. — Здається, у мене вже всередині виріс барометр — я чую, як в Іллюші в грудях починає булькати. Мені так страшно, Ром.

Він гладить мене по спині, по волоссю.

— Все буде гаразд, Агато. Ілля — сильний хлопець. Тобі теж не завадить поспати, весь день на ногах. Я посиджу у дитячій цієї ночі.

— Дороблю одну справу та піду в спальню, — на знак згоди я цілую чоловіка в щоку. — Чесно. Поряд з Іллею не змогла заповнити кілька таблиць, боялась розбудити.

Ромка киває та повертається до розкладання чистого посуду. Витирає насухо вже помиті чашки та ховає їх у навісну шафу. Рухи відточені, але неквапливі, як у хірурга під час операції.

Опустившись на стілець, я відкриваю вкладку з розкладом побачення колишнього чоловіка. Проставляю час прильоту та відльоту, контакти трансферної машини, бронюю через сайт столик у кафе, роблячи позначку, щоб був біля вікна. Зводжу все до таблиці.

— Як справи у твого колишнього? — раптом запитує Рома, ніби між іншим.

Клацаю мишкою.

— Нормально, — відповідаю, не дивлячись. — Перше побачення готове. Через два дні він летить до Лісабона знайомитися з першою «нареченою». Якраз перевіряю всі броні, прослідковую час.

Пауза, що зависла, стає надто помітною.

— Ти готуєш його побачення? — Рома обертається.

Відірвавши очі від екрана, втомлено зітхаю. Не надто розумно було розраховувати, що чоловік не здивується. Просто я… не в тому стані, щоб брехати зараз чи якось викручуватися. Кажу все як є. Без фільтра та прикрас.

— Так.

— А чому не менеджери? Або ... — він стискає губи в тонку лінію. — Діана?

Починається.

— Бо дівчата наче подуріли, — спалахую на видиху. — Одна встигла надіслати Яровому напівголі фото, друга вже подумки весілля готує, третя світитися починає, як гірлянда на Новий рік, варто тільки йому з'явитися в офісі. Тільки у мене, як виявляється, імунітет до сяйливої посмішки Дмитра.

Ромка сідає за стіл навпроти мене. Його погляд важчає, як шторм над морем. Мовчить. Але я знаю: буря — близько.

— Агато… — каже він нарешті. — А не можна просто… відмовитись? Твій колишній наче доросла людина. Зрозумів би. Тим паче з огляду на вашу історію.

Опускаю плечі. Наче з мене випустили повітря.

— Так, це було б простіше… Але ми не можемо зараз відмовляти. Нікому… — Дивлюсь убік. На квітку на підвіконні, яку забуваю поливати. На тінь на стіні, що нагадує профіль величезного папуги. — В агентстві проблеми з орендою. Новий власник будівлі... тероризує нас вже кілька місяців поспіль. Спершу підвищив ціну оренди, потім відключив воду без попередження. Навіть довелося викликати поліцію, щоби врегулювати конфлікт. Тепер цей… чоловік вимагає перебратися на другий поверх, а там самі голі стіни.

Рома дивиться на мене, а я на клавіатуру. Нігтем проводжу по пробілу.

— Можна, звісно, ​​переїхати, але це додаткові витрати, купа часу на ремонт… А в нас конкуренти ростуть, як гриби після дощу. У каталогах одні дівчатка з провінції, яким по двадцять два, і вони мріють вискочити заміж за заморського принца. Серйозних клієнтів майже немає. Нам потрібен гучний та вдалий кейс, щоб вибратися з цього плато. Нам потрібен гучний успіх.

— І ти вирішила використати для цієї мети колишнього чоловіка?

— Я не роблю нічого протизаконного, — знизую плечима. — Просто працюю, як завжди. Але якщо вигорить знайти Яровому пару, і вони зіграють весілля, то це буде гарним піаром для агентства. Людям достатньо буде почути його прізвище, щоби зробити вибір на нашу користь.