Розділ 3. Агата

Розвалившись на дивані як пацієнт у психотерапевта, Діана стукає нігтем по екрану планшета, ніби він винен, що клієнтка, на прізвище Сєдих, втекла зі побачення через сімнадцять хвилин після його початку.

Сімнадцять, трясця, хвилин.

Втретє.

У нас вже навіть жартівлива теорія є, що її ідеальне кохання трапиться лише коли на таймері з'явиться позначка в сімнадцять хвилин нуль одну хвилину. Але, на жаль, клієнтка знову не досиділа до цього тайм-коду.

— Менеджери не хочуть з нею працювати, — каже Діана, не зводячи очей з гаджета. — Влада вчора після їхньої розмови навіть у церкву пішла, поставити свічку за упокій власного терпіння.

— Сподіваюся, не нашим коштом? — бурмочу відсторонено, переглядаючи звіт щодо оновлення CRM-системи. Нова версія глючить при завантаженні фотографій і наполегливо робить всім чоловікам вираз обличчя «я втратив сенс життя». Хоча, може, це плюс? Жінки люблять втішати чоловіків.

— Швачко щойно написала відгук про своє останнє побачення, — Діана втомлено зітхає, перш ніж сісти. — Виявляється, кандидат номер вісім усе побачення цікавився, чи має жінка хобі.

— Жах який, — фиркаю жартівливо, не відриваючи погляду від монітора. — Чоловік, який цікавиться супутницею, а не розхвалює себе, — найгірше, що може статися на першому побаченні. Потрібно обов'язково занести цього негідника номер вісім до списку «червоних прапорців».

— Тільки послухай, чого вона пише: «Чоловік має вгадувати мої захоплення, а не розпитувати про них».

Пальці стискаються на мишці. Пирскаю від сміху.

— Може зробимо розсилку клієнткам з опитувальником «Причини моїх невдалих побачень». Там буде лише два пункти: «я» та «тільки я».

Діана сміється у голос.

На екрані мого ноутбука з'являється повідомлення від одного з менеджерів. Веселий настрій вщухає мов за помахом вітру.

— В Анжели знову висить база, — повідомляю подрузі. — Профілі клієнтів не відриваються, менеджерський кабінет також.

— Ну то хай подзвонить Кості. Чи знову номер втратила? — Діана тягнеться до телефону. — Привіт, Костянтине. Ти вже на місці? Заглянь, будь ласка, у ноут Анжели, дівчина знову щось наробила.

— Мені здається, Анжелі теж не завадить сходити до церкви. Або до бабки якоїсь, — тасую роздруківки зі звітами. — Їй наче пороблено. Шостий ноутбук відмовляється з нею працювати.

— Та вже треба батюшку до нас звати, — зітхає Ді. — Вранці менеджерки знову влаштували галас через розподіл клієнтів. Яна хоче вести тільки елітний сегмент, бо у неї, бачите, є підхід до таких чоловіків, Інесса проти, звісно, бо вважає, що принцип «хто першим встиг, того й капці клієнт» чесніший.

— Як малі діти, — хитаю головою. — Краще б уважніше до анкет цих самих клієнтів ставилися, і не пропонували завзятому рибалці в пару вегетаріанку, що проповідує релігію таро і веде прямі ефіри в Тікітіку (прим. автора: вигадана соціальна мережа) з платними прогнозами майбутнього. Чоловік мало не збожеволів на годинному побаченні через нескінченну розмову дівчини про його короткі лінії життя та погану ауру.

Хоча це ще  не найстресовіший кейс нашого агентства. Постійна клієнтка Катерина рве усі шаблони. З кожним наступним побаченням вона складає новий перелік вимог до майбутнього обранця. І треба ж їх вивчити, аби не плутатися.

Після бізнесмена Вадима вона захотіла чоловіка «без звички їсти після шести». Після айтішника Ігоря — «щоб не мав котів». Після викладача Лева — «щоб не казав жодного слова про неадекватну поведінку колишньої дівчини».

— Скоро попросить чоловіка, який ніколи не був у супермаркеті, — жартує Діана. — І щоби не дихав голосно.

— Або дихав, але коли вона дозволить.

Від сміху йде втома. Хоча б на кілька хвилин. Тиждень виявився аж занадто важким.  

У такі завантажені дні особливо приємно згадувати перші кейси. Коли все було як у романах: прийшов — побачив — одружився. Жодних вагань, ніяких насуплених носів.

— А пам'ятаєш Сашка з волоссям, як в актора з фільму про вампіра та школярку? — раптом згадує Діана.

— Це той, що одружився після другого побачення?

— Точно. Він ще обручку купив самостійно. Без нагадувань та порад. Я тоді подумала, що ми відкриємо нову шлюбну епоху. Що завжди буде так.

— Наївна.

Діана тягнеться за цукеркою, потім передумує — кидає погляд на живіт, примружується, але все ж вирішує, що одна карамель не погубить фігуру.

— Раніше справді було легше. Клієнти були вдячні, жінки терпиміші, а матримоніальний ринок не виглядав, як вінегрет з фотофільтрів.

— Підозрюю, що половина тих шлюбів склалася завдяки дефіциту адекватних альтернатив.

— Або ми були безстрашнішими та взагалі не помічали складнощів.

— Або дурнішими. А це майже синонім.

— Отакої. Агато, ми з тобою перетворюємося на тих бабусь, що цілодобово сидять на лавках у дворах. Обговорюємо хто як себе веде, хто кому не пара, хто чий колишній. До речі, про колишніх… — Подруга тягне паузу, неначе карамель у дешевій ірисці.