Моя чаклунка

 Довга звивиста доріжка вела в глиб лісу, по обидва боки якої розташовувалися столітні дуби і ялини. Їх величезні та закручені гілки тягнулися вгору до світло-синього неба, тихо гойдаючись з боку в бік від подиху літнього вітерця. Яскраве жовте сонце сліпило, і його гарячі промені наповнювали цей день теплом і затишком.

 Поправивши рукою непокірні кучері, Селена ще раз глянула на пекуче сонце і продовжила свій шлях. Дівчина йшла стежкою, тримаючи в правій руці кошик для трав, а лівою збирала ті самі трави. Вони з бабусею збиралися знову чаклувати, і для цього їй потрібні були різні травиночки та квіточки.

 Весело крокуючи й наспівуючи собі під ніс невигадливу пісеньку, дівчина і не помітила, як вийшла на простору і незнайому їй раніше галявину. Природа в цьому місці була дивовижна. Непримітна рівнина посеред лісу була схожою на маленький оазис серед величезної пустелі. Вся галявина була вкрита різнокольоровими квітками, запах яких приємно лоскотав кирпатий носик Селени. Дівчина зробила кілька кроків вперед, опустила руку до синіх польовим квітів і зірвала одну з них. Дивовижна рослина радувала око і викликала інтерес.

 – Яка дивна ружа. – пробубоніла собі під ніс Селена, насолоджуючись красою рослини. Вона все ще продовжувала вивчати їх назви та властивості. «Вік живи вік учись!» – згадала вона слова бабусі.

 – Це цикорій, дуже не поганий, як замінник кави. Ну, для тих у кого від нього залежність. – приємний хрипкий голос пролунав десь позаду, змусивши дівчину здригнутися від несподіванки та повернутися обличчям до його власника.

 Однак, повернувшись, вона побачила перед собою зовсім не того, кого чекала побачити. Величезний звір, у два рази більше звичайного ведмедя, дивилася на неї. В його темно-сірого кольору очах грали іскорки, і в цьому погляді було щось небезпечне і незвичайне. І напевно, дівчині варто було б злякатися звіра, але вона лише посміхнулася і простягла руку, щоб погладити його. Такий же сірий, майже що платиновий колір шерсті, був дуже приємним на дотик. М’яка, шовковиста. Поки Селена знайомилася з вовком, сам звір підійшов ближче та уткнувся носом в її волосся, вдихаючи солодкий запах ромашок.

 – Який хороший! – мовила Селена, продовжуючи гладити тварину. – Але твій вологий ніс зіпсує мою зачіску, – заявила дівчина і відсторонилася від звіра. Той лише невдоволено похитав головою і тихо заскиглив, чим викликав посмішку на вустах дівчини.

 – Гаразд-гаразд, іди сюди! – весело мовила дівчина, дозволяючи вовку підійти ближче і обнюхати її з ніг до голови.

 – Ти смачно пахнеш... – прозвучали слова в адресу дівчини, змусивши її знову здригнутися від несподіванки. Селена лише зовсім недавно познайомилася з расою перевертнів, і до сих пір не могла звикнути до їхньої манери спілкування, коли вони знаходилися у вигляді тварини.

 – Чого не скажеш про тебе, блохастик! – пожартувала дівчина.

 – Гостра на язичок! Втім, як і всі відьмочки, – заявив сірий і присів на задні лапи. Селена лише фиркнула у відповідь, і повернувшись на дев’яносто градусів, попрямувала в протилежну від вовка сторону.

 – Не варто було йти так швидко, Селена! – посварила сама себе дівчина. Їй дуже сильно хотілося познайомиться ближче з вовком, але вона пам’ятала слова бабусі – «Ніколи та ні за яких обставин не заводити дружби з перевертнями!»

 – Ніколи та ні за яких обставин. – приречено зітхнула дівчина, продовжуючи свій шлях до будинку бабусі. Селена не могла зрозуміти чому у Ксентії таке вороже ставлення до цих істот, але і не довіряти словам єдиної родички у неї не було причин.

 Вовк продовжував сидіти й спостерігати, як зникає вдалині силует юної красуні. Було в її погляді й запаху щось рідне і знайоме, але що саме, вовк не міг вгадати. Він був ще дуже молодий і слабкий, щоб розбиратися в вовчих почуттях. Це було одне з перших його перетворень, і він ще навчився контролювати свої нові здібності, і не міг з легкістю повернутися назад, до образу людини. А він би хотів! Ой, як би він хотів зараз перекинутися назад в того красивого молодого хлопця, від одного погляду на якого, юна відьмочка втратила б дар мови. Але, на жаль, сьогодні він витратив занадто багато сил на дорогу і не зміг здивувати прекрасну незнайомку.

 – Наступного разу, тобі так просто не піти, моя відьмочко! – посміхнувся сірий і продовжив свій шлях. Потрібно було ще дістатися до будинку тітки, і забрати посилку.