Глава 9. Спалах пристрасті

Зупинивши машину на світлофорі, Влад повернув голову до Лери, яка сиділа поруч. Дівчина була мовчазною за вечерею. І зараз теж мовчки дивилася на вогні вечірнього міста, які мерехтіли за вікном автівки. Влад пам’ятав Леру зовсім іншою. Колись вона мала мрії та внутрішній вогник, який надавав щасливого блиску її неймовірно гарним сірим очам. Тепер Влад бачив в очах дівчини лише втому. Глибоку, важку та безнадійну. Вбити б Ігоря за те, що він так безжально знищив колишню Леру. Але Влад відчував і свою провину. Якби ж він просто поговорив з коханою сім років тому… 

Минувши останнє перехрестя, Влад повернув убік і зупинив машину біля будівлі свого СТО. А потім заглушив двигун і вийшов на вулицю. Сніг вже скінчився і навіть вітер затих, але вечір був дуже холодним. Влад підійшов до передніх пасажирських дверцят і відчинив їх, простягнувши Лері руку.

— Чекай, — дівчина вклала пальці в його долоню і вийшла з машини, оглядаючись навколо. — Це і є твоє СТО? Те саме, де ти починав працювати ще під час навчання?

— Ага, — кивнув Влад, зачинивши дверцята. — Будувати все з нуля важче. Тому я купив готове. Попередній власник давно хотів продати це СТО.

— А гроші? Кредит взяв?

— Бабуся допомогла. Тато скаженів, — Влад стиснув руку дівчини у своїй долоні та рушив до бокової частини будівлі, яка виконувала роль офісу. — Майстри вже пішли, але відзвітували мені, що твою машину доставили в майстерню. Не обов’язково було їхати сюди зараз, Леро. Тобі б відпочити.

— Я мушу знати наскільки все серйозно. А дядя Вова досі тут працює?

— Він мій найкращий майстер. Я не звільняв нікого, навіть розширився. Побудував другу майстерню, зараз оновлюю обладнання. Потроху розвиваюся.

— Мабуть, бабуся тобою пишається?

— Бабусі не стало три роки тому.

— Ох, — Лера зупинилася, розвернулася до Влада обличчям та обійняла його, огортаючи обома руками. — Вибач, Владику. Я не знала.

— Все гаразд, — Влад притиснув дівчину до себе, зариваючись носом в її розпущене волосся. — Я вже трохи звик. Але мені бракує її.

Випустивши Леру з обіймів, Влад підвів її до зачинених дверей офісу і відімкнув їх. А потім затягнув дівчину за собою і знову замкнув двері зсередини. Увімкнувши світло на сходах, Влад піднявся разом з Лерою на другий поверх і відчинив двері свого кабінету. Клацнувши вимикачем, він пропустив дівчину вперед і зайшов слідом за нею.

— Твій кабінет? — Лера зацікавлено оглянула обстановку кімнати, масивний стіл та чорну шкіряну канапу, на якій лежала подушка і ковдра. — Ти тут спиш?

— Так, коли не хочеться їхати у готель, — позбувшись верхнього одягу, Влад підійшов до Лери, допомагаючи їй зняти пальто. — У квартирі все ще ремонт.

— Ух ти! — звільнившись від пальта, Лера підійшла до двох суміжних скляних стін, які розташовувались навпроти дверей кабінету. — У тебе тут половина стін прозорі? І вихід напряму в майстерню?

— Ага, — Влад підійшов до дівчини ззаду та обійняв її обома руками, притискаючи спиною до себе. — Люблю дивитися на машини. Знаєш, я всі ці роки думав… Раптом одного дня побачу тут тебе.

— Я спеціально не їздила сюди, — Лера несміливо накрила долонями його руки, які тепер лежали на її животі. — Це місце нагадувало про тебе.

— Як же мені хочеться придушити Ігоря, — Влад уткнувся носом в плече дівчини, прикрите сірою в’язаною сукнею. — За все, що він зробив з тобою.

— Навіть не віриться, що колись я добровільно вийшла за нього, — Лера зітхнула і вислизнула з обіймів Влада, зустрівши його погляд. — Ходімо дивитися мою машину. Це треба вниз спуститися?

— Так, — Влад взяв її за руку і потягнув за собою, відчинивши двері на одній зі скляних стін. — Тут металеві сходи. Праворуч є поручні. Бачиш куди ступати?

— Так, світла з кабінету достатньо.

Влад першим рушив вниз сходами, міцно тримаючи дівчину за руку. Спустившись до майстерні, він увімкнув світло. Лера зацікавлено озирнулася навколо, розглядаючи автівки, які стояли тут на ремонті. А потім зупинила погляд на своєму авто, яке стояло навпроти зачинених воріт. Влад підійшов до машини і відчинив капот, зазирнувши всередину.

— Дуже погано? — тихо запитала Лера, зупинившись поруч з ним.

— Не катастрофа, але…, — Влад обійняв дівчину однією рукою, вказуючи пальцем на потрібні деталі. — Це треба міняти. Це потребує ремонту. І ось це теж. Блін, таке враження, що ця машина взагалі ніколи сервісу не бачила!

— Останнім часом вона часто ламалася. Мабуть, тому Ігор і віддав її мені, а собі купив нову. Він ремонтував машину на іншому СТО. Я теж туди їздила пару разів. Ненадовго ремонт допомагав, але потім знову виникали проблеми.

— Бо майстри недолугі. Хіба ж можна так поводитись з машиною? Занедбав Ігор автівку, — Влад зітхнув і розвернувся обличчям до Лери, обіймаючи її обома руками. — І тебе він теж занедбав. Козел!

Лера опустила очі і закусила губу. Влад бачив, що вона стримує сльози і це знову стиснуло серце болем. Ігор навчив дружину бути стриманою та сильною. Але десь під цією оболонкою стриманості ховається колишня Лера. Ніжна, довірлива, чуттєва. Влад підчепив підборіддя дівчини пальцями, змусивши її підняти голову. Сірі очі Лери стали вологими, але вона трохи посміхнулася.