Глава 8. Невезуча мандрівниця

Сірий асфальт швидко губився під колесами автомобіля і Лера уважно стежила за дорогою, тримаючи кермо обома руками. За містом було простіше розкласти в голові думки, які за останні пару днів остаточно заплуталися у величезний клубок. Ще позавчора здавалося, що до щастя залишилося зробити лише один крок. Але на дорозі знову трапився величезний камінь з минулого. Батьки міцно вбили в голову Влада свою правду і він не готовий прийняти інші версії.

Лера втомилася почуватися винною та виправдовуватися. Втомилася вести нерівний бій з впертою образою Влада. У підсумку це завжди боляче. Але як відмовитися від Влада зараз, коли знову скуштувала його поцілунки? Як знову повернутися в самотність, побувавши в затишному теплі рідних обіймів? Лера зовсім заплуталася і не знала, що робити далі. Обурена Аня, вислухавши її розповідь, порадила приперти Влада до стінки та змусити його вислухати правду. Але Лера не хотіла нікого змушувати. Та й чи є взагалі сенс казати Владу правду, якщо він навіть про повідомлення їй не повірив?

Лера провела всю суботу вдома, а сьогодні вирішила проїхатися. Хотілося побути наодинці з думками якомога далі від високих багатоповерхівок і людного міста, в якому так самотньо без коханої людини. В сумці озвався дзвоном телефон. Лера зупинила авто на узбіччі і витягнула гаджет, приймаючи виклик:

— Привіт, мамо.

— Привіт, доню, — пролунав у динаміку голос Світлани. — Не зайнята?

— Я за кермом. А що?

— Та нічого. Я медовик спекла, думала тебе на чай запросити. Тато на нічну сьогодні йде, а мені сумно самій у недільний вечір.

— Вибач, але не зможу, — Лера зітхнула. — Я не в місті зараз.

— А де? Леро, тільки не кажи, що знову в село поїхала!

— Не можу собі пробачити, що ми продали будинок дідуся. І навіщо я дозволила вам з татом це зробити?

— Ми хотіли як краще. Хто ж знав, що Ігор виявиться таким мерзотником? — Світлана шумно зітхнула. — Що там з апеляцією?

— Вчора відвезла адвокату матеріали. Завтра понеділок, Олексій подасть позов до суду.

— Сподіваюся, що він гарний юрист. До речі, а як ти його знайшла?

— Ем… Знайомий порадив, — Лера не розповідала батькам про Влада і події останніх кількох днів. — В Олексія гарний досвід і багато виграних справ.

— Дорого взяв за послуги?

— Та ні… Не дуже, — це питання загнало Леру в ступор, бо про оплату Олексій домовлявся з Владом. — Не хвилюйся, мамо. Я витягну.

— Ох, доню! Забагато всього ти витягуєш останнім часом. Ігор навчив тебе бути сильною, але це геть неправильно. Чоловік повинен оберігати свою жінку. Пам'ятаєш як Влад трепетно до тебе ставився?

— Мамо, не треба про Влада, — до очей підступили сльози і Лера вирішила завершувати розмову, допоки емоції не вийшли з-під контролю. — Поцілуй від мене тата. Бувай.

Завершивши розмову, Лера відклала телефон і знову виїхала на дорогу. Батьки нічого не знають про те, що Влад знову з’явився у її житті. Лера настільки заплуталася у цих стосунках, що не наважувалася казати про них батькам. І як виявилося недаремно.

Повернувши кермо, Лера з’їхала на дорогу, яка вела до села. Опинившись на добре знайомій тихій вулиці, дівчина зупинила машину неподалік від світло-коричневого дерев’яного паркану і заглушила двигун. День був похмурим і вже повертав до вечора, а небо остаточно затягнулося сірими хмарами. Лера дивилася на будинок дідуся, вікна якого вже загорілися м’яким світлом і відчувала, що очі наповнюються сльозами. Скільки щасливих моментів пов’язано з цим місцем. Лера рано втратила бабусю. Але пам’ятала, як пекла разом зі старенькою пироги, коли приїздила в гості з батьками. А ще пам’ятала, як любила збирати з дідусем запашні яблука та груші в саду. Колись цей будинок був найкращим місцем для відпочинку від гамірної столиці. А тепер тут живуть інші люди та наповнюють будинок дідуся своїми спогадами.

Вечір остаточно погасив день сутінками. Затягнуте щільними хмарами небо опустилося ще нижче, починаючи сипати на землю лапатий мокрий сніг. Лера помітила, що здійнявся вітер і завела двигун. Треба повертатися у місто, доки погода остаточно не зіпсувалася.

Мокрий сніг посилився, тому Лера не наважувалася розігнатися і їхала повільно. Втомлена автівка здолала приблизно половину шляху, а потім під капотом пролунав якийсь дивний звук. Лера навіть трохи злякалася та одразу зупинилася на темному узбіччі. Відчинивши дверцята, вона вийшла з машини та мимоволі зіщулилася від пронизливого вітру, який закручував мокрі снігові клапті у вихори та розлючено жбурляв їх на всі боки. Лера відчинила капот і зазирнула всередину, проте не побачила нічого незвичного. Зачинивши капот, дівчина повернулася за кермо і спробувала завести двигун. Нічого не вийшло. Після кількох невдалих спроб Лера остаточно зрозуміла, що це халепа і втомлено зітхнула. Просто клас! І що тепер робити?

По обидва боки від дороги розкинулися поля. Тут не було ліхтарів і навіть машини проїздили дуже рідко. Від думки, що можна застрягнути тут надовго у повній темряві Лері стало трохи моторошно. Вона витягнула телефон і замислилась. Можна було б попросити про допомогу батька, але він вже почав свою нічну зміну в лікарні. До кого ще звернутися? Лера розблокувала екран телефона і відкрила повідомлення, яке отримала у п’ятницю ввечері.

Влад: «Я кохаю тебе, Леро. Не можу без тебе. Разом ми здолаємо минуле.»