Глава 7. Зіпсований вечір

Влад обіймав Леру і відчував, що знову повернувся до життя. Через стільки років вона знову поруч. Така ж рідна та ніжна. Влад би з величезним задоволенням пропустив вечерю і одразу скуштував свій головний десерт. Але хотілося подбати про Леру, яка виглядала трохи втомленою і нагодувати її. А ще страшенно хотілося пошматувати Ігоря, просто стерти його з лиця землі.

Владу подобалось бентежити Леру і він з посмішкою шепотів їй на вухо свої сміливі плани на майбутню ніч. Дівчина червоніла від його слів, проте в якусь мить раптом напружилася і завмерла, неначе налякане хижаком зайченя. Відчувши цю зміну настрою, Влад простежив за поглядом Лери і побачив батьків. Ярослав вже на всіх парах наближався до сина і пропалював Леру темним поглядом, від якого в жилах холонула кров. Слідом за ним йшла похмура Христина. Лера зблідла і почала помітно тремтіти. Влад тихо вилаявся і заспокійливо стиснув тендітну руку дівчини у своїй долоні.

— Повірити не можу! — зупинившись біля столика, Ярослав одразу перейшов у наступ, гнівно вказавши на Леру пальцем. — Владе, ти серйозно?!

— І тобі доброго вечора, тату, — Влад спокійно зустрів погляд батька.

— Та який він добрий, Владе?! — вигукнула Христина. — Ти знову з НЕЮ?!

— Так. Ми з Лерою знову разом, — Влад перевів очі на обличчя матері.

— Пам’ять коротка? — процідив Ярослав. — Забув, як вона тебе покинула?!

— А може розповімо Владу, чому я насправді його покинула? — голос Лери тремтів від хвилювання, проте її сірі очі зупинилися на розлюченому обличчі Ярослава і сповнилися рішучості. — Я ж дуже заважала вам, правда?

— Замовкни! — обірвала її Христина. — Владе, ти хоч знаєш, що вона заміжня?! І до речі вийшла за того хлопця… Ігор здається?

— Ти нічого не знаєш, мамо, — похитав головою Влад.

— Звісно! Немає нічого такого в тому, що дівчина спочатку зізнається в коханні на все життя, а потім виходить за іншого! — розвів руками Ярослав. — Владе, не будь ідіотом! Невже знову повіриш цій…

— Ну все! Досить брехні! — Лера рішуче злетіла на ноги і перевела погляд на Влада, вказавши пальцем на Ярослава. — Я тебе покинула через нього!

— Годі про це! — нерви здали остаточно і Влад теж підхопився на ноги, огорнувши пальцями руку дівчини. — Леро, ми йдемо звідси! Зараз же!

Лера відкрила рота, неначе збираючись заперечити. Влад не став слухати дівчину та рішуче потягнув її за собою до виходу. Слова батька пробудили найтемніші спогади. Повернули думки про найважчий період життя. Влад погано пам’ятав, як вони з Лерою вийшли на темну вулицю. Він думав, що надійно замкнув біль минулого за сімома замками. Проте зараз цей біль несподівано вирвався назовні, випалюючи все всередині. Влад міцно стиснув зуби, продовжуючи рішуче тягнути Леру за собою до машини. Треба придушити ці емоції. Вони занадто небезпечні, здатні отруїти теперішнє, знищити все.

— Досить! — Лера зупинилась посеред заставленої машинами парковки і нарешті висмикнула пальці з чоловічої долоні. — Скільки ще ти будеш тікати від правди, Владе?!

— А ти хочеш, щоб я не тікав?! — різко розвернувся до неї Влад. — Хочеш, щоб знову пригадав твій вчинок? Ти так і не сказала, що шкодуєш про зроблене, Леро! Але я прийняв тебе і без цього. Бо занадто кохаю.

— Знову та ж пісня! — Лера похитала головою. — Звинувачуєш мене, не хочеш слухати. Та я тебе більше за життя кохала!

— Коли кохають більше за життя не падають в обійми іншого! — прогримів Влад. — Ти знала, що я на лікуванні, але почала зустрічатися з Ігорем. Ти розуміла, що я можу одужати і повернутися. Що зробила б дівчина, яка дійсно кохає, Леро?! Я тобі скажу! Вона б дочекалася! Або спробувала б зробити хоч одну крихітну спробу помиритися!

— Я зробила цю спробу! — крикнула Лера, стиснувши кулачки. — І написала тобі повідомлення! Що ти відповів? Не пам’ятаєш?!

— Не вигадуй нісенітниць! Я не отримував від тебе жодних повідомлень!

— Ні, ти його отримав! І відповів!

— Як я міг відповісти?! Я розбив свій телефон об стіну в той самий день, коли ти мене покинула! Батько при мені виніс його у смітник! Я змінив номер, Леро! Звідки ти могла його дізнатися?! 

— Що? — Лера зблідла.

— Я вже не вимагаю від тебе вибачень! Але коли ти ось так нахабно брешеш…

— Він навіть це підлаштував, — сірі очі Лери наповнилися сльозами, а її голос затремтів. — Ти не віриш мені. Я знала, що так буде. Відчувала.

— Трясця! Навіщо ти постійно повертаєшся в минуле?! — крикнув Влад, остаточно втрачаючи над собою контроль. — Я недостатньо страждав на твою думку? Хочеш додати? Повернути мені цей біль? На біса ти це робиш, Леро?!

— Ти не чуєш мене, — Лера схлипнула, починаючи задкувати. — Я не зможу так жити. Почуватися винною за те, чого не робила. Навіщо я зближуюсь з тобою? Минуле ніколи нас не відпустить. Воно не відпустить тебе.

— Леро, не смій знову тікати від мене!

— А ти не смій робити з мене жорстоку потвору! — крикнула дівчина. — Я не така! Моєму терпінню теж є межа! І ти цю межу вже давно перетнув!

Лера витерла тремтячими пальцями сльози, різко розвернулася та побігла геть в темряву весняного вечора. Серце благало Влада наздогнати дівчину, сховати її в обіймах, заспокоїти. Але розум стверджував, що така поведінка буде помилкою. Це дійсно абсолютно за межею. Як можна пробачити, якщо Лера поводиться ось так? І чи справді вона досі кохає?