Глава 6. Солодкий флірт

Покинувши салон автобуса на зупинці, Лера рушила тротуаром до будівлі «Air Технолоджіс». Вчора машина так і залишилася біля офісу, тому сьогодні довелося добиратися на роботу громадським транспортом. Ранок був прохолодним і сонячним, але у повітрі вже відчувалися аромати справжньої весни. Крокуючи до будівлі офісу, Лера посміхалася. Сьогодні вона вперше за кілька місяців поспіль прокинулась з гарним настроєм. Зранена душа ще не наважувалася радіти сміливо, але вже тріпотіла в передчутті чогось гарного і чарівного. Можливо доля нарешті дає шанс повернути втрачене щастя?

У пам’яті спливли спогади про вчорашній вечір і Лера закусила губу. Після прогулянки Влад відвіз її додому, побажавши солодких снів. Він не квапив події, нічого не вимагав. Лера досі не була впевнена, чи наважиться відновити ці стосунки. Проте поцілунки Влада досі горіли на губах і дуже хотілося відчути їх знову. Це дійсно справжнє і на все життя. Але чи будуть почуття сильнішими за давні образи, які стільки років отруювали душу? Відповіді не було.

Відчинивши великі скляні двері на вході, Лера зайшла в офісну будівлю та привіталася з Машею, яка вже сиділа на своєму місці за стійкою рецепції.

— Привіт, Леро! — Маша теж кивнула, але в її сірих очах з’явилося легке здивування. — А я думала, що ти вже в офісі. Машина ж стоїть.

— Мене вчора забрали. Тому машину довелося залишити тут.

— А хто забрав? Невже чоловік?

— Ні, — спокійно похитала головою Лера. — Я з Владом вечеряла. Ми з ним давні знайомі. Ще з університету.

— Справді? Так от чому він тебе позавчора на обід за ручку вів? — Маша зацікавлено примружилася, загорнувши за вухо пасмо свого світлого хвилястого волосся. — А чоловік не проти, що ти з Владом ось так… обідаєш та вечеряєш?

— Ні, не проти. Бо я розлучилася з чоловіком, Машо.

Адміністраторка навіть трохи відкрила рота, а її обличчя остаточно стало розгубленим. Це виглядало кумедно і Лера мимоволі посміхнулася. Приховувати факт розлучення з Ігорем більше не хотілося. Маша не пліткарка, але точно захоче поділитися новиною з кимось в офісі. Леру це не хвилювало. Навіщо ховати це в таємниці, якщо можна просто відпустити минуле? Можливо поруч із Владом у неї дійсно вийде це зробити? 

Лера піднялася на другий поверх і зайшла в кабінет відділу продажів, який поки що був порожнім. Оля приходила трохи пізніше, а Вероніка взагалі приїздила на роботу лише після занять в університеті, які закінчувалися о першій годині дня. Лера зачинила за собою двері кабінету, стягнула пальто і сіла на своє місце, поставивши сумку на стіл. У боковій кишені озвався дзвоном телефон. Дівчина витягнула гаджет і поглянула на екран. В животі здійнявся цілий рій невагомих метеликів, а на губах сама собою з’явилася щаслива посмішка.

— Привіт, — промовила Лера, прийнявши виклик.

— Привіт, — м’який голос Влада огорнув серце теплом. — Вже на роботі?

— Так, щойно приїхала.

— А я тобі адвоката знайшов.

— Справді? — здивувалася Лера. — Коли ти встиг?

— У мене був цілий ранок. Ввечері поїдемо знайомитись. Як спалося?

— Ем… Добре, — Лера почервоніла, згадавши неймовірно спокусливий сон про Влада, який наздогнав її на світанку. — А тобі?

— А мені не спалося, — в голосі Влада з’явилася особлива ніжність. — Думав про тебе і наш поцілунок. Я обіцяв не квапити події, але… Не впевнений, що зможу відпустити тебе ще на одну ніч.

— Це все так несподівано. Сім років минуло. У кожного з нас було своє життя.

— Але кожен з нас був нещасливий у ньому. Ми з тобою заслужили на ще один шанс, Леро. Було б дурістю його змарнувати, — Влад на мить замовк. — Я вже казав. У мене нічого не було того вечора зі Сніжаною. Хотілося забутися, напився, поцілував її по дурості. Це було помилкою, визнаю.

— Думаєш ми зможемо? Забути минуле, все повернути? 

— Сумніваєшся? — голос Влада став глибшим і тихішим. — Ввечері я позбавлю тебе сумнівів. От з’їздимо до адвоката, а потім…

— Що… потім? — Лера збентежилася, починаючи червоніти.

— А потім я заберу тебе туди, де ми будемо наодинці. Сховаю в обіймах і почну цілувати. Спочатку губи та обличчя. Потім шию. У тебе там неймовірно ніжна шкіра, м’яка наче шовк. А далі… Що ти одягнула сьогодні? Опиши детально.

— Сукню, — шкірою швидко розбігалися табуни мурах і Лера мимоволі облизала пересохлі губи. — Синю. Приталеного крою та середньої довжини. З довгим рукавом і блискавкою на спині.

— Ммм, клас! А під сукню?

— Владику! — Лері перехопило подих.

— Ну добре! — в динаміку телефону почувся тихий сміх. — Продовжимо. Вкривши поцілунками кожен міліметр твоєї шиї, я повільно розстебну застібку на твоїй сукні. Обережно звільню тебе від одягу і покладу на ліжко. А потім гаряче кохатиму тебе всю ніч. І побачимо, що ти тоді скажеш мені на ранок.

В низу живота неначе утворився клубок з рідкого полум’я і Лера тихо перевела подих. Уява відреагувала на слова Влада занадто яскраво. А тіло починало тремтіти у передчутті, знемагаючи від бажань. Пекучих, нестримних, сміливих.

— Ти ще тут, Леро? — голос Влада став трохи хриплим, але у ньому відчувалася посмішка. — Уява спрацювала на повну, еге ж? Я теж уявив все це і… Навіть не знаю, як тепер працювати.