Глава 2. Наполегливий допит

Кинувши погляд на годинник, Лера втомлено зітхнула і потерла пальцями скроні. Голова боліла, бо позаду була ще одна безсонна ніч. За останні півтора місяця Лера майже забула про нормальний сон. Зустріч з Владом перевернула все з ніг на голову, розбурхала давні почуття, внесла сум’яття у звичний розклад життя. Лера розуміла, що досі кохає. Але не збиралася силоміць змушувати Влада її вислухати. Сім років тому вона розбила собі серце заради його одужання. І що натомість? Влад одужав, але навіть не бажає вислухати її. І прагне вибачень за те, чого насправді не було. 

Лера не могла переступити через себе і визнати провину, бо не почувалася винною. І вважала, що заслужила право розповісти правду. А якщо Влад не хоче слухати… Що ж, тоді краще залишити все в минулому. От тільки після танцю з Владом на весіллі Кирила та Вероніки серце не слухало розум. Спогади постійно повертали в минуле і Лера божеволіла від цього. А ще клопоту додавав Ігор, який затягував процес розлучення. 

На столі озвався дзвоном телефон. Підхопивши гаджет, Лера кинула погляд на Олю, яка клацала пальцями по клавіатурі за сусіднім столом і підвелася на ноги. А потім вийшла в коридор, причинила двері та взяла слухавку:

— Привіт, Ань!

— Привіт! — пролунав у динаміку дівочий голос. — Ну що? Як почуваєшся?

— Та нормально. Майже не болить, але трохи помітно.

— Не розумію чому лід не спрацював. Ми ж одразу приклали.

— У мене від найменшого удару синець. Нічого, жити буду.

— Пробач за те брязкальце, — зітхнула Аня. — Навіть не думала, що Олежик тебе так сильно ним вдарить.

— Твоєму сину десять місяців, Ань. Він зробив це неусвідомлено. Все гаразд.

— Юля вже тричі за день питала, як ти почуваєшся. Хвилюється за свою хресну. Навіть намагалася з Олежиком виховну бесіду проводити.

— Вона така кумедна у свої чотири роки, — Лера мимоволі посміхнулася, згадавши старшу доньку Ані. — І така ж розсудлива, як Женька.

— О так! Вона татова доця, — засміялася Аня. — Ігор не телефонував?

— Ні. Сподіваюся він з’явиться завтра на засідання. Я пішла на поступки, погодившись закрити кредит на три місяці раніше, — Лера зітхнула. — Я страшенно втомилася, Ань. Ще й думки про Влада тепер мучать.

— Ох, Леро! Ти все ж таки мусиш йому розповісти. Влад повинен знати правду.

— Я одразу хотіла розповісти. Але ти ж пам’ятаєш, що ми з тобою побачили в клубі. Почуття Влада зникли. І в цьому немає нічого дивного.

— А його поведінка на весіллі? Він же зізнався, що хоче тебе повернути.

— Ні, Ань. Він вимагав вибачень і знову не захотів слухати, — Лера на мить замовкла, згадуючи свою останню зустріч з Владом. — Сім років минуло. Нам вже нічого не повернути.

— А я думаю, що ваші почуття досі живі, — Аня зітхнула. — Вже дванадцята, тобі на обід час. Не буду відволікати. Бувай.

Завершивши розмову з подругою, Лера повернулася в кабінет. Зазвичай вона брала щось перекусити з дому. Але вчора після роботи заїхала до Ані та провела весь вечір у подруги, граючись з її дітьми. А коли повернулася додому, то одразу лягла спати. Доведеться йти в магазин.

Лера швидко натягнула своє тепле чорне пальто, підхопила сумку і вийшла з кабінету, прямуючи до ліфта. Почувши, що попереду відчинилися дверцята кабіни, дівчина прискорила кроки. І одразу ж налетіла на високу чоловічу постать, яка вийшла з ліфта. Відчувши на своїй талії чоловічі руки, Лера підняла голову і… Розчинилася у світло-сірих очах, які дивилися просто на неї. Лера випала з реальності. Обійми Влада огортали теплом навіть крізь щільний верхній одяг. Тільки цей чоловік завжди вмів обіймати її ось так.

— Владе? — Лера змусила себе відсторонилася від нього і загорнула за вухо довге пасмо свого розпущеного волосся. — Що ти тут робиш?

Здавалося, що Влад хотів відповісти. Але потім його погляд ковзнув по обличчю Лери та зупинився на її щоці. Дівчина зрозуміла, що ненароком відкрила синець, але було вже пізно. Обличчя Влада стало жорстким, а його сірі очі потемніли від люті. Він почав наступати на Леру, змушуючи її задкувати. Натрапивши спиною на тверду стіну коридору, дівчина зупинилася. Влад підійшов до неї впритул, підняв руку та обережно торкнувся кінчиками пальців синця. Шкірою розтеклася хвиля теплих мурах, яка дійшла до самого серця і Лера мимоволі зітхнула.

— Звідки це, Леро? — голос Влада був зовсім тихим, але дзвенів напругою.

— Вдарилася, — Лера сама насилу почула свої слова. — Це випадковість. 

— А цю «випадковість» часом не Ігорем звуть?

— Ігор тут ні до чого. Чому ти взагалі тут?

— Заїхав до Кирила, — Влад опустив руку, продовжуючи вивчати обличчя Лери темним поглядом. — Захотілося побачити тебе. Як бачу недаремно!

— Це не те, що ти подумав.

— А ти знаєш, що я подумав? — Влад підхопив праву руку дівчини та демонстративно підняв її вгору, торкаючись безіменного пальця. — Обручки немає. Знову забула одягнути?

— Тебе це не стосується, — Лера забрала руку. — Ми з тобою все з’ясували.

— Я не дозволю тому одороблу тебе бити, Леро!