Глава 1. «Вже не моя»

Наші дні

По склу темного вікна дріботів дощ, порушуючи тишу спальні легким шелестом. Влад прислухався до цього звуку і неквапливо пестив долонею спину дівчини, яка лежала в його обіймах. Погляд блукав кімнатою, осяяною м’яким світлом нічника. Пальці Влада повільно ковзнули вгору по ніжній шкірі, дісталися до тендітного плеча і зупинилися на ньому, починаючи перебираючи довге чорне волосся дівчини. Тіло отримало бажану втіху і тепер відпочивало, але на серці було тяжко. Дівчина задоволено зітхнула і ще міцніше притиснулася до Влада під ковдрою, лагідно провівши пальчиками по його оголених грудях. Дотик був приємним, але душа на нього не відгукнулася.

— Так добре з тобою, — промуркотіла дівчина біля грудей Влада. — Не кожен чоловік, може так ніжно поводитися з жінкою у ліжку.

— Секс стає приємнішим, якщо приділяти вдосталь уваги чуттєвим ласкам.

— Це теж з психології?

— Ні, Іро. Це особисте спостереження, — Влад зітхнув і випустив дівчину з обіймів, вибираючись з ліжка. — Вже пізно. Поїду додому.

— Знову тікаєш? — Ірина насупилась і сіла, притискаючи до пишних грудей ковдру. — Чому ти ніколи не залишаєшся у мене на ніч?

— Бо я приходжу до тебе не заради сну, — Влад почав натягувати на себе джинси.

— Дуже жорстко і прямолінійно, Владе! — у карих очах дівчини з’явився докір.

— Зате чесно, — Влад застебнув ремінь на джинсах і підхопив свій сірий джемпер. — Ми ж домовились, Іро. Між нами лише секс.

— Ти міг би міняти дівчат хоч щотижня. Чому ж постійно ходиш до мене?

— Бо мені комфортно з тобою. Тебе починають напружувати такі стосунки?

— Ні. Але я не розумію, — Ірина тихо зітхнула. — Ми вже давно зустрічаємось. Тобі чогось бракує в мені?

— Ти подобаєшся мені, Іро. В усіх сенсах. Але це зовсім не кохання.

— Нам би було добре разом.

— Нам і так добре. Більшого не буде, вибач. І якщо ти хочеш припинити це…

— Ні, не хочу. Але я повинна думати не лише за себе, ти ж знаєш, — карі очі Ірини сповнилися рішучості. — Андрію потрібен батько.

— Андрій вважає мене твоїм другом. Нехай так буде і надалі, — Влад підійшов до ліжка і нахилився над дівчиною, даруючи їй легкий поцілунок. — Я пішов.

— Владе, — Ірина затримала його, огорнувши пальцями за зап’ястя. — Хочу зробити ремонт у спальні малого. Допоможеш матеріали купити?

— Допоможу, — кивнув Влад. — Добраніч, Іро.

Дрібний дощ наповнював холодну ніч мрякою і впевнено перетворював залишки снігу на тротуарах у рідку кашу. Влад швидко дійшов до своєї чорної спортивної автівки, сів за кермо і завів двигун. Якщо завтра буде мороз, то вся ця снігова каша замерзне і на дорогах буде слизько. У середині березня ще зарано чекати тепла, але весна вже почалася. А у Лери позавчора був день народження.

Згадка про дівчину боляче стиснула серце і Влад тихо зітхнув, міцніше стискаючи кермо. Останні п’ять років Лера була зовсім поруч — в офісі Кирила. Позавчора їй виповнилося двадцять вісім, а з моменту їхнього остаточного розставання минуло шість… Ні, вже навіть сім років. Влад давно зрозумів, що ніколи не зможе позбутися почуттів до Лери. Проте навчився приймати реальність і жити з нею. Зосередився на роботі та реалізував мрію. Завів постійну коханку, щоб давати насолоду тілу. Життя не було щасливим, але здавалося терпимим. І хто б міг подумати, що на новорічному корпоративі Кирила відбудеться така несподівана зустріч з минулим?

Танцюючи з Лерою на весіллі кращого друга, Влад остаточно переконався, що вона нещаслива у шлюбі. І чому у них з Ігорем немає дітей? Вперте закохане серце спалахнуло надією, що Леру можна повернути і Влад спробував встановити контакт. Проте небажання дівчини визнавати помилку минулого добряче зачепило. Лера сказала, що не хоче нічого повертати. Влад наказував собі забути, але його тягнуло до дівчини попри всі аргументи розуму. А ще в голові оселилася тривожна впевненість, що у Лери проблеми з Ігорем. Що як вона потребує допомоги?

Влад востаннє бачив дівчину півтора місяця тому, але повернутися до звичного життя не міг. І постійно згадував слова Лери про невміння слухати, не в змозі їх зрозуміти. Багато років тому він був готовий пробачити. Трясця, він був готовий пробачити навіть зараз! Але Лера повторила, що не шкодує про зроблене. Треба вирвати з серця марну надію і жити далі. Чому ж не виходить?

Зупинивши машину біля своєї багатоповерхівки, Влад вийшов під дощ і рушив до під’їзду. Думки повернули до стосунків з Ірою. Останнім часом дівчина часто повторювала, що вони могли б стати повноцінною парою. Сьогодні навіть намагалася маніпулювати дитиною. Мабуть, краще поступово припинити ці стосунки. Андрію дійсно потрібен батько, але… Влад розумів, що не зможе взяти цю роль на себе.

Опинившись у своїй квартирі, Влад позбувся верхнього одягу і взуття, зайшов у вітальню та увімкнув світло. Погляд наштовхнувся на банки з фарбами та будівельними сумішами, які височіли під стіною кімнати чималою купкою. Завтра майстри нарешті почнуть ремонт. Влад купив свою двокімнатну квартиру чотири роки тому і тепер вирішив оновити інтер’єр. Підхопивши з полиці пляшку віскі, Влад налив трохи темно-коричневого напою у склянку і підійшов до вікна. Зворотний бік прозорого скла був вкритий дрібними краплями, які стікали вниз тонкими струмочками. В таку погоду особливо хочеться, щоб поруч була рідна душа. Влад пам’ятав, що дощовими ночами Лера ще міцніше притискалася до нього у ліжку, шукаючи затишку. Ох, дідько! Чому думки знову пішли в минуле? Влад зробив ковток віскі, вдивляючись в нічну темряву за вікном і прошепотів: