Глава 1. Зустріч з минулим

Крізь скло вікна до кімнати зазирав зимовий вечір, який сипав з темного неба сніг. Пухнасті сніжинки неквапливо кружляли в сяйві вуличних ліхтарів, танцюючи в морозному повітрі. Лера відійшла від вікна. На новорічний корпоратив не можна йти з сумним настроєм. Потрібно посміхатися. Навіть якщо на серці зовсім кепсько, а останні роки життя були пущені коту під хвіст. Зупинившись перед дзеркалом, Лера поглянула на себе. Приталена темно-вишнева сукня з елегантним декольте гарно підкреслювала фігуру і виглядала дуже симпатично. Проте сірі очі дівчини світилися сумом, який неможливо було приховати навіть вмілим макіяжем. Лера розправила по плечах своє довге темно-каштанове волосся, підкручене легкими локонами та знову зітхнула. І навіщо вона пообіцяла Вероніці прийти на цей корпоратив? На столі озвався дзвоном мобільний телефон. Побачивши на екрані гаджета ім’я «Ігор», Лера стала похмурою. Але все ж таки прийняла виклик.

— Леро, куди ти поділа мій зелений светр? — пролунав у динаміку роздратований чоловічий голос. — Всю шафу перерив!

— А ти у коханки запитай, — хмикнула дівчина. — Твоя Яна живе з тобою у квартирі, яка наполовину моя. Нехай хоч светр знайде.

— Я віддав тобі машину, — буркнув Ігор.

— О так! Свою стару машину, яка ледь їздить. На новій зручніше Яну возити, еге ж? Суд допоможе нам розлучитися і справедливо розділити майно. Шкода, що чекати ще цілий місяць.

— Ти сама винна, що ми розходимось. Менше треба було на роботі сидіти. Мама каже, що дружина повинна дбати про чоловіка. А ти кар’єру робила!

— А твоя мама не забула, що завдяки роботі я могла виплачувати кредит за квартиру порівну з тобою? — обурилася Лера. — Я дбала про тебе! І була нормальною дружиною.

— Нормальна дружина здатна народити чоловіку дітей!

Слова Ігоря пройшлися по серцю гострим лезом і тугим клубком піднялися до горла. Лері знадобилося пару секунд, щоб опанувати себе. Проковтнувши емоції, вона непомітно перевела подих і спокійно промовила:

— Зустрінемось у суді, Ігорю!

Натиснувши кнопку завершення виклику, Лера тремтячими пальцями відклала телефон. До очей вже підступали сльози, але дівчина впевнено їх придушила. Шість років у шлюбі. Колись Ігор ставився до неї зовсім інакше. А за останній рік подружнє життя остаточно перетворилося на нудний обов’язок і з нього зникли всі емоції. Зрада чоловіка зробила боляче. Але боліло не від розбитого серця. Лера розуміла, що їй шкода цих років. Мабуть, у двадцять сім жінка ще може знайти собі чоловіка. Але навіщо це робити, якщо кохання вже точно не буде? 

Телефон знову озвався дзвоном і Лера прийняла виклик. Ввічливий жіночий голос повідомив, що таксі чекає біля під’їзду. Натягнувши тепле пальто і чобітки, Лера підхопила сумочку. Щоб не жити з Ігорем, довелося переїхати в орендовану однокімнатну квартиру неподалік від офісу. Можна було жити у батьків, але Лері було комфортніше самій. Через місяць буде суд і розподіл майна. По закону Ігор повинен виплатити їй половину вартості їхньої квартири, а це солідна сума. Можна буде купити собі маленьке власне житло.

Водій таксі швидко доставив дівчину до будівлі нічного клубу, який було обрано для святкування новорічного корпоративу компанії «Air Технолоджіс». Позбувшись пальта, Лера зайшла в прямокутну залу і зупинилася. За п’ять років роботи вона стала найкращою співробітницею відділу продажів. Але на корпоративи не ходила жодного разу, бо це не подобалось чоловіку. Якщо подумати, то Ігорю взагалі нічого не подобалось в її роботі окрім зарплати.

Повернувши голову, Лера помітила Вероніку та Кирила і посміхнулася. От у кого справжнє кохання! Хто б міг подумати, що тридцятирічний керівник «Air Технолоджіс» закохається в студентку, яка влаштувалася працювати в його офіс на пів дня? Кирило все своє свідоме життя був затятим холостяком, але дійсно закохався у Вероніку. Їхня історія почалася з фіктивних стосунків і привела до справжнього весілля, яке планувалося вже наприкінці січня.

— Привіт! — Вероніка зупинилася поруч з дівчиною і посміхнулася, відгорнувши з плеча пасмо свого довгого світло-каштанового волосся.

— Привіт, Ніко! — кивнула їй Лера. — Доброго вечора, Кириле Максимовичу.

— Доброго вечора, Леро! — в темно-карих очах Кирила з’явилася цікавість. — Маєте чудовий вигляд! Чому я ніколи не бачив вас на корпоративах раніше?

— Не дуже люблю вечірки, — Лера зітхнула і весело поглянула на Вероніку. — Але цього разу мене змусили прийти.

— Ти чудово проведеш час! — Вероніка випустила руку Кирила і впевнено огорнула пальцями долоню дівчини. — Ходімо. Кириле, ми до дівчат!

Жвава атмосфера клубу швидко поглинула всі важкі думки і Лера перестала слідкувати за часом. Вероніка привела її до Насті та Маші. Лера непогано знала дівчат, з якими вже досить довго працювала в одному офісі. Настя та Маша радо прийняли їх з Веронікою у своє товариство. Після легкого коктейлю Лера остаточно розслабилася і навіть трохи потанцювала з дівчатами, які витягнули її на танцмайданчик. Через деякий час Настя з Машею пішли до вбиральні. Лера залишилася з Веронікою, слухаючи її розповідь про підготовку до весілля. Веселий відпочинок покращив настрій і Лера помітила, що посміхається.

— Бачиш, як весело на корпоративах? — Вероніка підморгнула дівчині, повернула голову і весело комусь кивнула. — О, які люди! Привіт!

Лера теж повернула голову і побачила Кирила, який підійшов до них і зупинився біля Вероніки. А поруч із ним… Серцебиття за секунду розігналося до максимуму, заглушивши гучну музику. На мить здалося, що це галюцинація. Але Лера чітко бачила перед собою чоловічу постать, симпатичне обличчя з короткою бородою та світло-сірі очі, які зустріли її погляд. Навпроти стояло Минуле, яке здавалося назавжди зачиненим в закутках душі за сімома замками. І Лера була абсолютно не готова зустрітися з ним тут і зараз.