27.

— Аріл? — прошепотіла Мія тремтячим голосом, її очі розширилися від здивування і недовіри.

Вона спочатку не повірила своїм очам. На думку спало, що це просто продовження її сну.

— Ага, — хлопець усміхнувся тією особливою, теплою усмішкою, яку Мія так добре пам'ятала. — Кликала?

— А як?.. А де?.. — від шоку Мія втратила здатність ясно мислити.

Думки плуталися, а голова йшла обертом.

— Потім поговоримо, треба якнайшвидше звідси тікати, — Аріл підійшов ближче і взяв її за руку.

Його дотик був теплим і заспокійливим, як острівець безпеки посеред бурхливого моря страху.

Дівчина підвелася й похитнулася на ногах, але Аріл її втримав, міцно обхопивши за талію. Запах ментолу приємно лоскотав ніздрі.

— Що з тобою? — стурбовано запитав хлопець, його очі наповнилися тривогою.

— Вчора мені щось підсипали у чай. Гадаю, що снодійне, — пояснила Мія, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Що?! — в очах Аріла загорівся небезпечний вогонь, а щелепи напружилися.

Ніколи раніше Мія не бачила його таким розлюченим.

Хлопцеві дуже кортіло «поговорити» з усією сімейкою, але він чудово розумів, що тим самим наражатиме Мію на небезпеку. Ніщо у світі не було важливішим за її безпеку.

— Як ми звідси виберемося? — дівчина кивнула у бік вікна, мимоволі притулившись до його плеча. — Там дуже високо.

— Ну, у мене все продумано, — Аріл усміхнувся краєчком губ, після чого підійшов до дверей і легенько постукав.

Тієї ж миті замок клацнув, і в прогалині з'явилася голова Ніли.

— Привіт, — прошепотіла вона, нервово озираючись через плече.

— Ніла?! — шоковано вигукнула Мія, відчуваючи, як реальність знову вислизає з-під ніг.

— Тс-с, — Аріл і сестра синхронно приклали пальці до губ, — не галасуй.

Ніла обережно провела їх коридором. Час від часу вона визирала за ріг, щоб впевнитися, що шлях чистий.

— Далі без мене, — мовила дівчина, нервово перебираючи тонкими пальцями край своєї сукні. — Бо якщо мама або тато спіймають, будуть мені непереливки.

— Дякую, Ніло, — Мія з теплотою і вдячністю подивилася на сестру, відчуваючи, як серце наповнюється ніжністю до цієї відважної дівчини.

Зараз їй було трохи соромно, що не очікувала від Неоніли такого благородного вчинку.

— Еміль, звісно, класний, — відповіла Ніла, хитро посміхаючись. — Проте Аріл тобі підходить більше. Скористаюся твоєю порадою і заберу Еміля собі.

Аріл тихо пирхнув — він явно не погоджувався з тим, що Еміль може бути класним. Його рука мимоволі міцніше стиснула долоню Мії, а в очах промайнула іскра ревнощів, яку він намагався приховати.

— Добре подумай, Ніло, — трохи розгубленим голосом відповіла Мія, відчуваючи, як від близькості Аріла її тілом розливається тепло.

Вона розуміла, що зараз не час для довгих розмов і настанов. Втім, сестри завжди могли обговорити це пізніше, коли вони опиняться в безпеці, далеко від цього моторошного місця.

Ніла розвернулася й пішла геть, її кроки були легкими, майже нечутними. Аріл обережно потягнув Мію за руку, прямуючи далі. Його дотик посилав електричні імпульси, змушуючи серце битися частіше.

— Як ти сюди потрапив? — запитала Мія, обережно ступаючи коридором.

У голові паморочилося від усіх цих поворотів, кімнат, розгалужень, але близькість Аріла робила все навколишнє менш загрозливим, наче його присутність була її особистим щитом від небезпеки.

— Конкретно в цю будівлю? — голос Аріла звучав максимально тихо, але навіть у шепоті вчувалася глибина і оксамитові нотки, що змушували шкіру дівчини вкриватися мурашками.

— Ні, до Арксу, — мовила Мія, мимоволі милуючись гострими рисами його обличчя в напівтемряві.

— Довга історія. Маю деякі зв'язки, — коротко відповів хлопець.

В глибині його очей Мія бачила вогонь, що палав лише для неї.

Раптом Аріл різко затих і зупинився. Мія мало не врізалася в його широкий торс. Десь попереду лунали кроки.

— Хтось іде, — прошепотів хлопець.

Він швидко роздивився по боках. На очі трапили дверцята з табличкою: «Підсобне приміщення». Недовго думаючи, Аріл кинувся туди, затягуючи разом із собою Мію.

— Любий, ти впевнений, що це точно буде добре для Мії? — дівчина впізнала голос матері й тільки рота роззявила від здивування.

— Так, і ми вже про це говорили, — це вже був батько.

У коморі було дуже тісно, повітря було насичене запахом пилу та дерева. Вони стояли біля стіни, щільно притиснувшись одне до одного, посеред купи ящиків, швабр, відер та іншого мотлоху. Тіло Аріла випромінювало жар, що огортав Мію, а його серцебиття відлунювало в її грудях.

Аріл знову притиснув палець до губ, показуючи, що зараз краще не видавати ані звука. Мія просто поклала голову йому на груди, тонучи в обіймах і вдихаючи такий знайомий аромат ментолу. Хлопець стиснув зуби, це було занадто близько.

Щойно голоси й кроки стихли, він обережно прочинив двері і визирнув у коридор. Нікого. Тоді двоє втікачів продовжили свій шлях.