25.

— Віддай! — Мія відчайдушно смикнулась, намагаючись забрати телефон у сестри, серце гучно калатало від тривоги. Її долоні спітніли, а голос зірвався на хрип, але Джессі лише хитро посміхнулась і спритно ухилилась, немов танцюючи.

— Ти робиш собі тільки гірше, Мія, — мовила Джессі солодко-отруйним голосом, закочуючи очі. — Я не можу дозволити, щоб моя сестра втратила такий шанс і ще й зв'язалася незрозуміло з ким. Коннор, любий, потримай її.

В цей же момент Мія відчула, як чиїсь важкі руки міцно схопили її за плечі. Від несподіванки дівчина заціпеніла, а подих перехопило. Сестра задоволено посміхнулась, грайливо помахала рукою на прощання, після чого бадьоро побігла геть.

— Ти з самого початку мені не подобався, — пирхнула Мія, силуючись вирватися, щоки палали від образи й безсилої люті. — Хоча ти ідеально їй підходиш. Обоє самозакохані егоїсти!

— А тобі вже час подорослішати, Міє, — глузливо мовив чоловік сестри, його холодні очі свердлили її наскрізь.

Він відпустив дівчину різким рухом, ніби відштовхуючи, щойно Джессі зникла з поля зору. Мія, відчуваючи, як до горла підступає гіркий клубок, приречено попленталася кудись подалі. Ноги здавались чужими й неслухняними. Вона вийшла за територію і присіла на бордюр, схиливши голову. Пальці тремтіли, а в очах збиралися непрохані сльози. Якщо якийсь шанс і був, то зараз він цілковито розчинився.

Гості, заклопотані конкурсами та вишуканими закусками, наче й не помітили цієї сцени. Так само, як і зникнення нареченої. Джессіка повернулася за півгодини, сяючи фальшивою посмішкою. Вона навіть не подивилася на сестру, одразу ж пішла танцювати.

«То може хоча б спробувати втекти?» — спало на думку.

Мія підвелася й обережно роздивилася по боках, серце знову почало битися частіше від адреналіну. Ніхто на неї не звертав уваги — ідеальний момент.

Вона майже безшумно ковзнула до будинку, немов тінь. Ступаючи м'яко, як кішка, Мія прослизнула коридорами до власної кімнати. Серце стискалося від страху, а пальці тремтіли, коли вона поспіхом розстібнула дорожній рюкзак. Тієї ж миті холодний жах розлився всім тілом — документи зникли безслідно. Ані внутрішнього паспорта, ані закордонного. Лише порожні кишені та відчуття вторгнення у її особистий простір. Мія відчула, як у грудях розгорається гнівне полум'я, а дихання стає уривчастим від обурення.

«Батько чи Еміль?» — крутилося в голові.

Хоча перший варіант здавався Мії більш реалістичним. Не вперше Рональд вдавався до таких методів контролю. Колись давно, коли вона була ще підлітком, батько уже забирав її документи, аби стримати непокірну доньку. Але відтоді минуло стільки років, що Мія щиро вірила — ті часи давно позаду. Гіркий смак розчарування осів на губах.

Будинок немов завмер у дивній, настороженій тиші. Навіть метушлива обслуга покинула свої пости, розважаючись на галявині за вікнами. Мія, набравши повні легені повітря, навшпиньках рушила до батькового кабінету. З кожним кроком спогади про останню зустріч з Емілем у цій кімнаті холодили спину, а горло стискалось від тривоги. Вона зовсім не бажала повторної зустрічі з ним — тут і зараз.

Дівчина обережно торкнулась металевої ручки дверей — замкнено. Мія видихнула, розчаровано закотивши очі, після чого спритним рухом витягла шпильку зі свого волосся. Тонкі пальці, навчені роками потайних втеч, вправно маніпулювали в замковій щілині. Це мистецтво вона опанувала давно — вимушено, але досконало.

Замок здався із ледь чутним клацанням. Мія прочинила двері обережно, так, щоб не скрипнули завіси, і шмигнула всередину. Її погляд ковзнув по кожному куточку розкішного кабінету — нікого. Серце забилося трохи спокійніше.

Рухи дівчини стали чіткими й зібраними, як у досвідченого злодія. Тремтячими від адреналіну руками вона методично перевірила кожну шухляду, обстежила витончену шафку з вигадливим різьбленням. Нічого. Лишався останній бастіон — масивний сейф під столом. Мія завмерла перед ним, як перед вирішальним іспитом. Вона знала код, але страх, що батько міг його змінити, краяв душу. Невірна комбінація могла запустити сигналізацію, і тоді прощавай, мрія про втечу.

Пальці самі потягнулися до цифрової панелі. З кожною натиснутою клавішею серце пропускало удар: шість цифр — дата шлюбу її батьків. Мія заплющила очі, затамувавши подих. І ось — глухе, але таке довгоочікуване клацання. Механізм піддався. Дівчина розплющила очі і вдихнула на повні груди, відчуваючи, як тіло наповнюється полегшенням.

Не було сенсу більше тут затримуватися. Мія забрала паспорти і ключі від батьківської автівки, після чого повернулася до кімнати, де швидко перевдягнулася в більш зручний одяг. Документи заховала у внутрішній кишені джинсової сорочки. Так надійніше.

Прихопивши тільки необхідні речі, дівчина рішуче попрямувала на вихід. Вона спустилася до підземного гаражу й попрямувала до рятівної автівки. Куди їхатиме — ще не знала. Головне, що подалі звідси.

Тремтячими пальцями вона натиснула на брелок. Звук вимкнення сигналізації здався таким оглушливим, ніби його почули всі навколо. На непевних ногах Мія підійшла до автівки й торкнулася ручки.

— Куди зібралася, кохана? — пролунав за спиною ненависний приторно-солодкий голос.