24.

Офіційна частина весільної церемонії сестри пройшла відносно спокійно. Мія стояла поодаль від усіх гостей, тримаючи в руках склянку з мінералкою, час від часу нервово покручуючи її у пальцях. Сонячне проміння крізь величезні вікна банкетної зали освітлювало елегантно прикрашені столи, але для Мії це все здавалося занадто штучним. Зараз вона мала лише одне бажання — забратися якнайшвидше з цього театру абсурду, де кожен грав свою роль, окрім неї.

— Міє, сфоткаєш мене біля торту? — дзвінко пролунав над вухом голос Ніли, відволікаючи її від важких думок.

Мія видихнула і повернулася до молодшої сестри, яка сяяла в блідо-рожевій сукні. Певно, це був єдиний голос, який вона була згодна тут чути. Ніла завжди залишалася щирою навіть серед усього цього галасу.

— Ніло, нащо тобі фото з тортом? — запитала дівчина, намагаючись приховати слабку усмішку. — Ти ж не наречена.

— І що? — Ніла закотила очі і легенько штовхнула сестру ліктем. — Хочу, щоб усі знали, яка в мене класна і щедра сестра, — швидко знайшлася Неоніла, перекидаючи своє довге волосся через плече.

— А точніше, її наречений, — скептично додала Мія, роблячи маленький ковток мінеральної води.

— Вона від цього тільки ще класнішою стає, — зауважила сестра, беручи Мію під руку. — Бо знайшла такого нареченого.

Дівчина зробила кілька фотографій і повернула телефон сестрі. Остання, як маленький метелик, миттєво втратила інтерес до розмови й пурхнула далі, шукати нових вражень і пригод серед натовпу святково вдягнених гостей.

Раптом погляд Мії зачепився за Джессіку. Та стояла біля арки, гордовита й неприступна, пропалюючи молодшу сестру крижаним поглядом. Розкішна біла сукня хвилями струїлася до підлоги, а темно-каштанове волосся, майстерно укладене в бездоганну зачіску, надавало їй фальшивої невинності, яка лише підкреслювала внутрішню холодність.

«Ага, Джессі й невинність — це наче вогонь і лід в одній склянці.» — подумала Мія, відчуваючи, як спиною пробігає неприємний холодок.

Вони досі не перекинулися жодним словом з моменту приїзду, і Мії лишалося тільки дивуватися, як це їй так пощастило. Серце забилося частіше, коли вона помітила, що сестра теж перехопила її погляд. Випроставши плечі та високо піднявши підборіддя, Джессіка рушила з місця, прямуючи до неї з рішучістю хижака, що вистежив свою жертву.

— Ну привіт, сміливице, — процідила вона крізь ідеально нафарбовані губи, скептично розглядаючи дівчину з голови до ніг з такою зверхністю, наче перед нею стояла не власна сестра, а випадкова перехожа, що помилково потрапила на елітне свято.

На Мії сьогодні була вміру коротка легка блакитна сукня на бретелях і такого ж кольору босоніжки на підборах — простий, але елегантний вибір, який підкреслював її природну вроду без зайвої претензійності.

— Привіт, Джессі, — Мія глибоко вдихнула, немов готуючись до стрибка у крижану воду, і вп'ялася очима в старшу сестру.

Вона знала, що Джессіка визнає тільки силу і найменший прояв слабкості буде нещадно використано проти неї.

— А ти змінилася за ці кілька місяців поза домом, — Джессіка скептично пирхнула, а в її очах промайнуло щось схоже на роздратування, змішане з неохочим визнанням.

Вона ненавиділа втрачати контроль. Кожна клітинка її тіла наче випромінювала бажання домінувати і підкорювати.

— А ти ні, — просто відповіла Мія, відчуваючи, як адреналін пульсує в її венах.

Цього разу дівчина не збиралася програвати і відступати під натиском звичних маніпуляцій.

— Еміль буде найкращою партією для тебе, — раптово змінила тему сестра, хитро примружившись, ніби шахіст, що готує несподіваний хід. — І ти це знаєш. Можеш сердитися на мене, скільки завгодно, але в глибині душі ти розумієш, що я права.

— Я не хочу бути річчю, як ти і мама, — випалила Мія, а в її очах спалахнули сердиті вогники.

Долоні спітніли, але голос навіть не здригнувся.

— Ще знову скажи, що ти — особистість, — розсміялася Джессіка з такою зверхньою поблажливістю, наче говорила з дитиною.

— Так, я особистість. І ніхто з вас мене не зламає, — голос Мії лунав твердо, на секунду вона навіть злякалася власної рішучості, відчуваючи, як всередині щось незворотно змінюється

— Годі тобі, особистосте, — перекривила її сестра з отруйною насмішкою. — У тебе навіть хлопця немає. А знаєш, чому? Бо справжні чоловіки не люблять таких норовливих і самовпевнених. Їм потрібна покора і вміння слухатися, а не твої високі ідеали.

— Я не бачу сенсу продовжувати розмову в цьому напрямку, — спокійно мовила дівчина, хоча в грудях клубочився цілий вихор емоцій: від гніву до глибокого розчарування і, як не дивно, жалю до старшої сестри, яка так і не змогла вирватися з золотої клітки своїх переконань.

— Напевно, ти маєш рацію, — неочікувано легко здалася Джессі. — Добре, чого ми постійно сваримося… Давай, може, хоча б сфотографуємося на пам'ять?

— Добре, — Мія знизала плечима.

Їй від цієї фотографії ні холодно, ні жарко.

— Чудово, — сестра підійшла ближче й обійняла її за талію.

Потім витягнула телефон, намагаючись його розблокувати обличчям.

— Упс, розрядився, — засмучено констатувала Джессі. — Забагато фоток. А давай на твій?