21.

— Мамо, вислухай мене! — благальним голосом мовила Мія.

Вся ситуація здавалася їй нереальною. Наче зараз вона прокинеться у власній кімнаті в гуртожитку, і не буде цього жахливого нелюдського договору, докорів матері, зверхності Еміля.

— Розмову закінчено, Міє, — Діна рішуче змахнула руками, не бажаючи більше нічого слухати.

З цими словами вона розвернулася й покинула кімнату. Мія важко опустилася на ліжко. В глибині душі вона все ще сподівалася, що це жарт — просто батьки побачили те фото і захотіли її провчити. Але ситуація явно свідчила про зворотне.

Лишалася єдина надія — батько. Дівчина була певна, що він її вислухає. Рональд не був таким емоційним, як мати, тож шанс був.

Мія підвелася з ліжка й почала міряти кроками кімнату. Треба заспокоїтися. Батько не любив емоційності — він навіть із матір'ю не розмовляв, коли та палала. Просто йшов до іншої кімнати — і все.

«Може, треба з кимось порадитися? Точно, Райна!»

Дівчина відкрила чат — на щастя, телефон ніхто не відібрав. Подруга була не в мережі. Недовго думаючи, Мія натиснула кнопку виклику, і з динаміка полилися монотонні гудки.

— Слухаю, — пролунав сонний голос Райни.

— Я тебе розбудила? — здивовано запитала Мія.

— Ага. Котра година?

— Вже майже друга. У тебе все добре?

— У мене все чудово. Що сталося, подруго?

— Багато чого. Ти можеш говорити? Точніше, сприймати?

— Ха-ха. Можу. Давай, викладай.

— Батьки хочуть видати мене насильно заміж, — на одному подиху випалила Мія.

— За Аріла??? — мало не закричала в слухавку Райна.

Схоже, вона остаточно прокинулася.

— Ти з глузду з'їхала? — скептично мовила Мія.

«Хоча краще б уже за Аріла... І про що я тільки думаю?»

— Ні, не за Аріла, — спокійніше додала вона. — За сина татового друга.

— Так це ж чудово! — вигукнула Райна, явно радіючи. — Вітаю, подруго! Мене на весілля запросиш?

— Яке "чудово"? — обурилася Мія. — Він жахливий! Я його ненавиджу з дитинства!

— Нічого. Вийдеш заміж, пізнаєш краще, може, навіть полюбиш, — буденним тоном мовила Райна.

«Мені здалося, чи я чую в її голосі легкий тріумф?»

— Взагалі-то, ти мала б підтримати мене, а не його, — скептично зауважила Мія.

— Не ображайся, але ти занадто легковажна, — мовила подруга з легкою насмішкою в голосі. — Гадаю, шлюб піде тобі на користь.

— Райно, ти себе чуєш? — реальність здавалася все менш справжньою.

Ні, вона точно спить. Не такої реакції Мія очікувала від подруги.

— Давай поговоримо потім, голова болить, — відмахнулася Райна й відключилася, не давши їй навіть відповісти.

Мія розчаровано відклала телефон. Всередині все кипіло. Здавалося, весь світ повстав проти неї.

Час тягнувся нестерпно повільно. Щоб якось заспокоїтися, вона взялася перечитувати улюблену книгу. Внутрішня пасивність бентежила — відчуття реальності досі не поверталося.

«Може, мені варто звернутися до психолога?.. Та й усій моїй родині теж!»

Настінний годинник пробив четверту. Знизу долинали голоси — схоже, приїхали сестри. Але Мія не хотіла їх бачити. Вони все знали й не попередили її. Це було низько.

Дівчина рішуче підвелася і вийшла з кімнати, прямуючи до батькового кабінету.

Легенько постукала й увійшла. Рональд сидів за масивним дубовим столом. На обличчі — тонкі окуляри, погляд задумливий, перед ним — якісь документи. Він навіть не підвів голови, хоча точно знав про її присутність.

— Тату, — обережно мовила Мія, — ми можемо поговорити?

— Сідай, — суворо кинув батько, не відриваючись від паперів.

Дівчина сіла навпроти. Батько нарешті підвів очі.

— Я тебе слухаю, — мовив він так, наче нічого не сталося.

— Тату, що це означає? — Мія відчула, як до очей підступають сльози.

— Ти не склала екзамен на самостійність, Міє, — холодно відповів Рональд, і кожне слово різало без ножа. — Я планував ваш шлюб за два роки, але твоя поведінка внесла корективи. Післязавтра ти й Еміль одружуєтеся. Крапка.

Вона хапала ротом повітря, задихаючись від образи. Батько знову так просто маніпулював її життям. Утім, так було завжди.

— Тату, дозволь мені все пояснити, — максимально спокійним голосом мовила Мія. — Я ж теж є стороною цього договору. Вислухай мене.

— Кажи, — байдуже кинув Рональд.

Схоже, він уже все вирішив і міняти нічого не збирався.

— Це через те фото, так? — уточнила Мія.

— Доню, ти хотіла щось розповісти чи засипати мене питаннями? — батько трохи зсунув окуляри й запитливо подивився на неї.

— Добре, — дівчина зробила невеличку паузу. — Моя версія. Це була звичайна студентська вечірка-знайомство. Якби я туди не пішла, мене б вважали білою вороною. А ти ж не хочеш, щоб твою доньку вважали білою вороною, правда?

— Маніпулюєш... — коротко пирхнув Рональд. — Далі.

«А ти ні???» — майнуло в голові у Мії.

— Усі грали в пляшечку. Я не знала, що вони навмисно підлаштують, щоб мені випав цей хлопець з Ландасу. Вони просто хотіли шоу. Тату, прошу, дай мені другий шанс!

— Ти мала б бути розумнішою, Міє, — холодно відповів Рональд. — Не так я тебе вчив. Весілля відбудеться післязавтра. Пізно вже щось міняти. Піди й вибачся перед Емілем за свої грубі слова. Вільна.

Дівчина застигла. Тіло наче приросло до стільця. Вона дивилася на батька, намагаючись усвідомити почуте.

— Вільна, — ще суворішим голосом повторив він.

Мія зірвалася з місця й побігла геть. Усередині все змішалося: лють, образа, відчай, безвихідність... У цей момент у голові зринули слова Аріла, які він тоді сказав їй на кухні. Недовго думаючи, дівчина увійшла до соцмережі й написала коротке повідомлення.

«СонцеВсередині: Мене хочуть насильно видати заміж. Післязавтра. Зроби щось, якщо твої слова не були порожніми.