16.

— Ти куди? — Райна із запитанням подивилася на Мію, котру попрямувала просто у бік виходу.

— Хочу побути сама, — без ентузіазму відповіла подруга.

— Так і підеш, в купальнику?

Мія розвернулася і побачила, що сусідка простягає їй сукню.

— Дякую, — дівчина зробила крок вперед і вже збиралася забрати одяг.

Але Райна так і не розтиснула пальці. Навпаки, вчепилася міцніше.

— Ти хоч з мене не знущайся, — в голосі Мії з’явилися нотки відчаю.

— Тоді не грай королеву драми, — подруга окинула її злегка презирливим поглядом. — Це звичайний хлопець, котрому ти сподобалася. Ти ж не збираєшся на всіх так реагувати?

— Я подумаю про це потім, — Мія смикнула сукню і нарешті змогла її забрати.

Вона нашвидкоруч одяглася і попрямувала до кімнати. Десь глибоко всередині засіла думка, що Райна все ж таки може мати рацію.

«Може мені варто просто з ним поговорити?»

Мія зітхнула. Їй навіть порадитися не було з ким. Мати точно слухати не стане. А сестри... Ті ще потім залюбки скористаються цією інформацією проти неї. Батько влаштував їм перегони за сімейний бізнес ще з самого дитинства. І Мія б радо відмовилася від них, зійшла б з дистанції. Але її ніхто не слухав.

«Втім, як завжди.»

Доплентавшись нарешті до кімнати, дівчина впала на ліжко обличчям у подушку, ніби сподіваючись задушити в собі все, що відчувала. Волога сукня приємно холодила шкіру, заспокоюючи розпечене тіло. Але серце відмовлялося стишитись — у голові знову й знову прокручувалась сцена в басейні. Вони були так близько… його дотик, голос, погляд... Все це змішалося в солодкий хаос. Усередині тріпотіло, немов щось тендітне й живе, що виривалося назовні.

«Але я ж його зовсім не знаю. Що зі мною не так, що я готова кинутись на першого зустрічного?»

Мія перевернулася на спину й уп’ялася очима в стелю, ніби шукала там відповіді на всі запитання, що клубочилися в голові. Думки шуміли, і з кожною новою хвилею ставало дедалі важче дихати. Усе, що відбулося за останні дні, здавалось сном — яскравим, тривожним, трішки п'янким. І надто реальним, щоб просто викреслити його зі свідомості.

Вона торкнулася подушки пальцями, ніби це могло дати якусь опору, і заплющила очі. Серце ще не встигло відійти від подій у басейні, а вже завтра на дівчину чекала подорож додому.

Ця думка опустилася на груди важким каменем. Образ дому не тішив, а тиснув. Мія зморщила носа й видихнула крізь зуби. Там усе було надто складно, надто хворобливо. Але відмовитись від поїздки означало б... ризикнути всім. Її навчання, мрії, майбутнє — усе залежало від батька. Від його примх, від його рішення — заплатити чи ні.

Від цієї безвиході в горлі стискалося, а в очах ненадовго з’явився вологий блиск. Як же сильно вона хотіла не повертатися туди — де на неї дивились зверхньо, наче на утриманку. А залишитись тут. У місці, де вона почала відчувати себе… живою.

З такими думками Мія пролежала аж до вечора. Райна так і не повернулася. Певно, образилася. Або може їй було просто не до сусідки з її дивними проблемами.

Легке бурчання в животі порушило цю депресивну ідилію. Мія без особливого бажання підвелася з ліжка і підійшла до холодильника. З їстівного — лише яйця. Вона взяла кілька і попрямувала на кухню.

В просторій кімнаті не було, що змусило дівчину видихнути з полегшенням. І з деяким смутком. Вона зловила себе на думці, що підсвідомо очікувала знову побачити Аріла. Чомусь Мії здавалося, що він точно не думає про неї так часто. І їй час припиняти.

Приготувавши швидку вечерю, вона вмостилася за великим столом й взялася ліниво колупатися виделкою в тарілці. На думку спало написати Райні.

«Мія: Не знаєш, куди поділося м’ясо з холодильника?

Райна: Ми з’їли з Джеймсом. Поки ти відсипалася після гарячої ночки. Треба частіше заглядати до холодильника.

Мія: Якої ще гарячої ночки???

Райна: Коли до тебе Аріл приходив.»

Мія відклала телефон, навіть і не думаючи відповідати. Чесно кажучи, вона вже втомилася щось доводити подрузі. Нехай думає, що хоче.

Закінчивши з вечерею, дівчина склала брудний посуд до посудомийної машини, тихо радіючи, що живе в одному з найкращих гуртожитків, і вже збиралася повернутися до кімнати, як почула за спиною чиїсь кроки.

Мія розвернулася і побачила перед собою якогось хлопця. Вона слабо пригадувала, що бачила його на тій вечірці, де п’яних облич було більше, ніж тверезих. Та там, напевно, половина гуртожитку була.

— Привіт, красуне, — хлопець усміхнувся, нахабно оглядаючи її з ніг до голови й роблячи крок уперед.

— Привіт, — сухо кинула Мія. — Я тебе не знаю.

Вона вже збиралася пройти повз, як незнайомець схопив її за лікоть і міцно стиснув так, що шкіра вмить затерпла.

— З того, що я бачив, тебе це не сильно зупиняє, крихітко, — приторно солодким голосом мовив він.

— Відпусти, мені боляче, — з останніх сил вичавила з себе дівчина.

— А ти мене поцілуєш? — кривдник різко смикнув її на себе, розвертаючи обличчям.

Мія застигнула в німому переляку, не в змозі навіть поворухнутися. Хлопець склав губи трубочкою і награно глузливо потягнувся до неї.

— Я тебе поцілую замість неї, хочеш? — сердито пролунав знайомий голос. В ніс вдарив вже знайомий запах ментолу. — Руки прибрав, швидко, бо поламаю.