15.

— Це абсолютно не смішно, — прошепотіла Мія, і її голос затремтів, як натягнута струна. В очах почали збиратися сльози — не від образи, швидше від перенапруги, від лавини емоцій, які не вкладались у рамки логіки.

Пальці дівчини міцно впивалися в його шию, шукаючи опору, і ця близькість знову змусила Аріла відчути дивне пульсування десь під ребрами. Її тіло тремтіло, і не лише від страху — в ньому жила ще одна емоція, та, яку ніхто з них не наважувався назвати вголос.

— Тільки-но спробуй зараз знову мене відпустити! — Мія зірвалась, і в її голосі прозвучала майже паніка, огорнута пеленою обурення.

За мить її щоки спалахнули зрадницьким рум'янцем, а очі округлилися від усвідомлення того, що щойно вирвалося з вуст. Дівчина нервово вдихнула, намагаючись відновити самоконтроль.

— І тільки-но спробуй пожартувати на цю тему, — додала зухвало, звузивши очі, ніби намагаючись знову одягти на себе маску холодної байдужості.

Та в її погляді ще тлів страх. Легкий, невидимий для стороннього, але виразний для нього.

— Ти так сильно злякалася? — тихо запитав Аріл, нахилившись ближче. Його голос звучав м’яко, неочікувано лагідно. — Тут не надто глибоко.

— Я плавати не вмію, — зізналась Мія, готуючись до глузливого сміху або підколу.

Але замість цього — тиша.

Жодного натяку на усмішку. Аріл лише вдивлявся в неї, а потім нахилився ще ближче. Його дихання обпалило ніжну шкіру, змушуючи Мію завмерти.

— Вибач, — прошепотів хлопець.

Тихо, тепло. Мія заплющила очі. Цей шепіт був дотиком до серця, невидимим і вогняним водночас.

Тілом пробігся електричний заряд. Запах ментолу лоскотав ноздрі, проникав у свідомість, дражнив, збурюючи кров. Мія відчула, як в горлі пересохло, а внизу живота з'явилася солодка важкість.

«Зупинись… Зупинись… Не можна…» — панічно шепотів внутрішній голос, але серце відмовлялося слухати.

Те, що ще мить тому було судомним стисканням, тепер стало майже ніжними обіймами. Руки Мії розслаблено спочивали на його шиї, ніби шукали тепла. Весь світ розчинився у тиші води, перестав бути важливим. Були тільки вони — і ця мить. Певно вже всі присутні звернули увагу на їх пристрасну парочку.

«Стоп, чого це — парочку?»

Мія помотала головою, намагаючися прогнати зрадницькі думки. В цей же момент губи Аріла розпливлися в хитрій усмішці.

— Ти ж помітила, що зараз стоїш, так? — несподівано обізвався хлопець, і на його губах з’явилася знайома хитра усмішка. — Тут неглибоко. Отже, я роблю висновок, що тобі просто подобається мене торкатися.

— Що?! — Мія здригнулася. Її ноги відчули холодну плитку — і це знищило ілюзію, в яку вона поринула.

Вода сягала трохи вище ліктів. Дівчина опустила очі, а потім знову подивилася на Аріла, зустріла погляд, у якому горіли ті самі хижі вогники, що змушували серце збиватися з ритму.

Різко відсахнувшись, Мія швидко втратила рівновагу і мало не гулькнула знову під воду. Сильна рука миттєво підхопила її, м'яко схопивши за лікоть, утримуючи на місці.

— Обережно, Міє, — знову той самий голос. Оксамитовий, спокійний, п’янкий. — Мені приємно, що моя присутність так на тебе діє. Але я не хочу, щоб ти через це травмувалася.

Він дивився прямо їй в очі — серйозно, щиро. І ця серйозність була палкішою за будь-які натяки чи флірт. Бо вона зачіпала щось справжнє.

У Мії пересохло в роті. Її дихання стало уривчастим. Схоже, він справді бачив її наскрізь. І це лякало сильніше, ніж глибина басейну.

— Ти... Ти... — почала вона, затинаючись. — Нічого, що це ти мене скинув у воду? А якби я втопилася?!

Вона стояла навпроти, в кількох кроках від хлопця, пропалюючи його гнівним поглядом. Краєм ока Мія помітила Райну і Джеймса, котрі з цікавістю за ними спостерігали.

«Краще б на допомогу прийшла... Теж мені, подруга...»

— Я б цього не допустив, — Аріл й сам не зводив очей з дівчини. — Хоча ти й так прихопила з собою найцінніше — мене.

— Тобі колись казали, що ти занадто самовпевнений? — Мія торкнулася пальцями його руки, намагаючися відчепити її від свого ліктя.

Аріл мовчки помотав головою на знак заперечення.

— Чудово, то я буду перша, — саркастично додала дівчина.

Вона потроху поверталася у реальність. Тіло знову почало дрібно тремтіти. На цей раз, від холоду. І це не сховалося від уваги хлопця.

— Ходімо грітися, — м’яко мовив він, після чого легко потягнув Мію до «берега».

Щойно вони опинилися за межами басейну, як дівчина висмикнулася й швидко попрямувала до жіночої роздягальні. Увійшовши всередину, вона одразу ж обгорнулася теплим рушником й присіла на лавку, обіймаючи коліна руками.

— Міє, у тебе все добре? Що це взагалі було? — пролунав десь поруч голос Райни.

Мія підвела голову і окинула подругу байдужим поглядом. Та, як завжди, прилетіла на сенсацію.

— Я у тебе це хотіла якраз запитати, — сердито кинула дівчина. — Де ти була, коли мене топив малознайомий хлопець.

— Ооо, малознайомий? — очі Райни блиснули вогнем. — А мені здавалося, ви вже встигнули познайомитися ближче.