14.

Серце солодко стиснулось, а в тілі з’явилася легка напруга. Мія й сама не розуміла, чому так на нього реагує. Їй би дуже хотілося бути більш стриманою. Але чи вдасться?

Вона повільно розвернулася і побачила Аріла. Останній стояв аж надто близько. На ньому була чорна спортивна майка, що щільно облягала торс, підкреслюючи рельєф м’язів, і сірі шорти. Очі Мії мимоволі ковзнули по рельєфних руках, вкритих татуюваннями, після чого блискавично уп’ялися в підлогу. Його тіло випромінювало силу й небезпеку, і це змушувало серце тріпотіти в грудях. Мія нервово ковтнула, відчуваючи, як щоки наливаються теплом.

— Гарний купальник, — Аріл повільно обвів дівчину вивчаючим поглядом, затримуючись на відкритих ділянках. — Тобі личить цей колір.

— Дякую, — дівчина знітилася, втративши на кілька секунд самоконтроль, після чого таки згадала, хто перед нею знаходиться. — Що ти тут робиш?

Остання фраза прозвучала з легкою іритацією в голосі. Цей хлопець одночасно приваблював і лякав.

— Прийшов освіжитися, — абсолютно буденним голосом відповів він. — А що? Ти мене вже не пускаєш на спільну територію?

В очах Аріла спалахнули хижі вогники — гарячі, зухвалі, впевнені. Вони палили її сильніше, ніж будь—які дотики. Мія ледь помітно прикусила губу, намагаючись стримати хвилю емоцій. Він був надто близько. І з кожним вдихом ментоловий аромат накочувався, як хвиля — п'янкий, пронизливий, майже нестерпний. У голові паморочилось, серце билося десь у горлі, а світ звузився до однієї точки — нього.

«Мія, ти взагалі нормальна??? Зберися, це ж звичайний надокучливий хлопець!»

­— Тобі не здається, що тут достатньо місця, щоб не стовбичити поруч зі мною? — мовила вона, не впізнаючи свій голос.

Легка хрипота в голосі зрадницьки видала Мію з головою. Вона швидко відвела погляд, сподіваючись, що Аріл цього не помітив. Але знала — він усе вловив.

— Чому ти постійно хочеш від мене втекти? — тихо запитав хлопець, і його губи розтягнулися в ледь помітній, майже лагідній усмішці. — Боїшся?

— Бо ти мене дратуєш! — випалила Мія зухвало дивлячись просто йому в очі. — І взагалі, ти вже мені набрид!

— Правда? — Аріл зробив ще один крок, опиняючись небезпечно близько.

Дівчина різко виструнчилася й демонстративно склала руки на грудях. Усередині все стислося в тугий, гарячий клубок. Вона відчайдушно намагалася не відводити погляд, але з кожною секундою це ставало дедалі важче. В голові майнула думка, що тут все ж таки є й інші люди.

«Не стане ж він робити щось таке при всіх, так?»

— Відчепися, — процідила вона, спопеляючи хлопця полум'яним поглядом бронзових очей. — Йди, зіграй ще з кимось в пляшечку.

— Не хочу, — оксамитовий голос Аріла ламав усі бар’єри, проникаючи просто до серця. — Вже награвся.

— Я не люблю самовпевнених нахаб! — Мія продовжувала свердлити його поглядом, напружена до краю.

— Правда? — хлопець хижо облизнувся. — А твоя реакція говорить про зворотнє.

— Ти що, експерт з мови тіла, чи як? — зухвало кинула вона, намагаючись зберігати контроль.

— Тут не треба бути експертом, Міє.

Аріл вимовив її ім’я повільно, з особливою інтонацією — так, що в грудях защеміло, а низ живота стиснувся, збираючись в тугий вузол. І саме це лякало її найбільше.

— Досить! — Мія смикнулася вперед. — Пропусти мене!

Він навіть не ворухнувся. Стояв, як скеля, нахабний і спокійний.

— Ти мене чуєш?! — вона рвучко штовхнула хлопця в груди. Тепло його тіла віддалося в долоні, а от сам Аріл не зрушив і на крок. Навпаки — здавалось, він ще більше вріс у підлогу.

Роздратована, вона різко відступила назад, ступивши на край бортика басейну — і в ту ж секунду нога ковзнула на мокрій плитці. Крик зірвався з вуст, але впасти Мія не встигла — хлопець миттєво схопив її за плечі.

Від несподіванки дівчина інстинктивно вчепилася в його майку, залишаючись на мить у підвішеному стані між падінням і обіймами.

— О, передумала? — весело усміхнувся Аріл, відверто її розглядаючи.

Він був не готовий зустрітися тут, в басейні. Але й не міг проігнорувати таку можливість.

— Відпусти. — Її голос затремтів, але не від страху, швидше від люті на саму себе.

— А чого це ти тут сиділа, га? — з удаваною турботою запитав Аріл, трохи нахилившись ближче. — Усі купаються, а ти така сердита... Може варто освіжитися?

— Навіть і не думай! — загрозливо попередила Мія. — Постав мене на підлогу! Негайно!

— Але ж ти сама видерлася сюди, — хлопець знизав плечима, а його посмішка стала більш небезпечною.

І в наступну мить він просто... відпустив її.

— Аріл! — тільки й встигла вигукнути Мія, вчепившись в нього ще міцніше.

Вона блискавично полетіла в воду разом із ним. Гладка поверхня басейну з гуркотом вибухнула сотнею бризок, наче не витримала їхньої хімії.

Аріл винирнув першим — мокрий, розкуйовджений, але з тією ж самовпевненою усмішкою. Однією рукою він легко витягнув Мію з—під води, підтримуючи іншою за талію. Дівчина, не думаючи, вчепилася в нього руками, обхопивши за шию, чи то від несподіванки, а може, з інстинкту.