10.

Слова подруги відгукнулися глибоко всередині розбурханими метеликами. Натомість Мія зробила якомога байдужіший вираз обличчя.

— Поговоримо про щось інше? — запитала вона. — Наприклад, де була ти, коли до мене вломився небезпечний сусід?

— Слухай, — очі Райни загорілися. — Я ж зовсім забула! Ти знаєш, що тут є невеличкий басейн? І сьогодні його відкрили для нового сезону.

— Щооо? — Мія округлила очі, дивлячись на подругу так, наче та перегрілася. — На території університету, напевно?

— Та ні, кажу ж тобі, що в гуртожитку. В підвалі. Кажуть, що колишній ректор добряче розпиляв бюджет під час його будови.

— Цікаво, як йому за таке голову не знесли... І скільки коштує вхід?

— Та ніскільки! Безкоштовно. Хлопці сказали, що там ще й фотозона є. Ходімо?

— Та ні. Я, мабуть, залишуся, — Мія виставила перед собою руки. — Я не вмію плавати. А фоток у мене достатньо.

— Ну ти даєш! — Райна здивовано на неї подивилася. — Ти що, взагалі нічого не розумієш? Хто ж ходить до басейну, щоб плавати?

— Еммм... Всі, хто ходить до басейну? — тепер вже настала черга Мії дивуватися.

— Не в гуртожитку ж! — подруга зітхнула і взялася пояснювати, як маленькій. — Дивися, ми з тобою почали навчання в універі, так?

— Ну, — та лише знизала плечима, ніби не розуміла.

— Ми не знімаємо квартиру, а живемо в одному з найкращих гуртожитків міста.

— Напевно, я в інших не була.

— Не перебивай, — Райна торкнулася пальцями обличчя, намагаючись не збитися. — Так, що далі? Тут купа красенів спортивної статури. І, щоб із ними познайомитися, треба додати трошки зусиль. А де можна знайти найгарніших хлопців?

— Біля басейну? — несміливо припустила Мія.

— Браво! — здавалося, Райна зараз почне плескати в долоні. — Два в одному, знайти найгарячішого хлопця. І показати всі власні сильні сторони.

На останній фразі вона змовницькі підморгнула подрузі.

— Я, наприклад, тащуся від татуювань, — додала.

— А я віддаю перевагу більш офіційним знайомствам, — скептично зауважила Мія.

— Мія, не будь занудою. Ходімо, буде весело. Якраз трошки скинеш стрес перед поїздкою додому. Тобі ж все одно доведеться їхати, чи не так?

— Тут ти маєш рацію. Але в мене навіть купальника немає.

— То ходімо обирати!

Сказано—зроблено. Вже за півгодини подруги були у торговому центрі. Райна зупинилася перед черговим бутиком, роздивляючися вітрини оцінюючим поглядом.

— Ходімо сюди, — мовила вона, тягнучи Мію за руку.

— Ти що, тут дорого, я знаю! — зашипіла остання.

— То й що? Розслабся й отримуй задоволення. Я плачу.

Незважаючи на легкий супротив з боку Мії, Райна таки затягнула її до магазину. До них одразу ж підійшла консультантка.

— Добрий день, чим можу допомогти? — губи жінки розпливлися в привітній усмішці.

— Добрий день, — відповіла Райна. — Ми шукаємо класний купальник. Не на пляж. Але такий, щоб підкреслював усе, що треба.

— Зрозуміло. А який розмір?

Дівчина на секунду замислилася, після чого видала два різних розміри. Мія ж, здавалося, трошки зависла, уп’явшись очима в найближчий цінник. До реальності її повернула та ж сама працівниця магазину.

— Пропоную ось ці дві моделі. Вони дуже зручні й обліплюють тіло, як друга шкіра, — мовила вона.

— Чудово! — захоплено вигукнула Райна. — Гей, Мія, прокидайся. Ми йдемо до приміряльні.

Вона впевненим кроком попрямувала убік примірялень, так само тягнучи за собою подругу. Остання слухняно пленталася позаду, розглядаючи товар. Їй було так незручно тут, що хотілося якнайшвидше вийти.

— Тримай, ось цей краще пасуватиме тобі, — Райна простягнула жовтогарячий цільний купальник: асиметричний фасон з однією лямкою і спокусливим вирізом, що відкривав талію з іншого боку.

Мія, наче заворожена, взяла його та увійшла до кабінки. Тільки зараз вона нарешті здогадалася подивитися на розмір.

— А як ти зрозуміла, який у мене розмір? — здивовано запитала вона.

— В мене мама одяг шиє. Хобі таке, — буденно відповіла Райна. — Класно, правда?

— Ага.

М’яке світло приміряльні розслаблювало. Але тільки не її. Мія максимально обережно натягнула купальник, боячись пошкодити його. Консультантка мала рацію — той сидів, як влитий.

— Ну що, готова? — запитала Райна.

— Так.

— Тоді, виходимо.

Дівчата майже одночасно вийшли з кабінок. На Райні був малиновий купальник трохи іншого фасону. Він мав обидві бретелькі і більше вирізів по боках.

— Вау! — захоплено мовила Мія. — Але, чи не занадто відверто?

— Може. Тому я тобі й не пропоную, — розсміялася подруга. — А як тобі твій?

— Дуже гарний, — дівчина зробила невеличку паузу. — І дорогий.

— Я ж вже сказала, що куплю його тобі.

— Але Райно, це незручно...

— Незручно йти до басейну без купальника. Слухай, це моя ідея тягнути тебе до басейну. Сама я туди не піду. А інших подруг у мене немає. Тому — це вже моя проблема.

— Але...

— Жодних але. Перевдягайся, йдемо до каси.

Незабаром подруги вже виходили з магазину, тримаючи в руках дві гарних фірмових торби.

— Ого, глянь, хто у нас тут, — Райна кивнула кудись ліворуч.

Мія повернула голову і зустрілася поглядом з очима Аріла. Останній стояв метрах в п’яти від них й безсоромно розглядав. Вона прикусила губу: біла футболка вигідно підкреслювала м’язистий торс, а короткі рукава відкривали не менш накачані руки з кількома татуюваннями.

— Ооо, а вдень він виглядає ще краще, — усміхнулася Райна.

— Слухай, Райно, я тебе щось не розумію, — Мія опустила очі, бо Аріл підморгнув їй, помітивши, як вона на нього дивиться. — То ти вже не вважаєш його небезпечним?

— Ще й як вважаю, — хитро мовила подруга. — Гаряча з вас парочка.