7.

У голові, на диво, було легко. Жодної думки — лише порожнеча. Вона просто йшла на кухню тримаючи чайник й наспівувала якусь пісеньку з дивними словами.

Попереду прочинилися двері, з-за яких визирнула дівчина. Здається, Мія бачила її вчора на вечірці.

«Як же її звати?.. Ммм... А, точно, Кароліна!»

Кароліна усміхнулася — якось криво, зухвало, майже з насмішкою.

— Зрадниця, — пролунало виразно, коли Мія проходила повз.

— В сенсі? — вона зупинилася, з недовірою втупившись у дівчину. — Поясни.

— Ти зрадила своїх. Поцілувала Аріла, — посмішка перетворилася на справжнісінький вищир.

— І що? Ви мене змусили! — буркнула вона, вважаючи це вагомим аргументом.

— Бідолашна, — Кароліна скривилася. — Якби не хотіла — не цілувала б. Я все бачила.

Вона зробила крок уперед, і Мія відчула, ніби ноги вросли в підлогу.

— А знаєш що? — Кароліна продовжила. — У тебе все на обличчі було написано. Ти хотіла продовження. І якби не ми... Там би таке-е-е було...

— Замовкни, збоченко! — Мія сердито звузила очі. — Не всі такі, як ти.

— А ти добре мене знаєш, Міє? — насмішниця нахилила голову набік. — Та що там... Ти навіть себе не знаєш. Правда?

З цими словами Кароліна різко сховалася в кімнаті і зачинила двері. Мія рушила далі, але її думки боляче відлунювали в голові:

«Не знаєш себе... Хотіла продовження... Зрадниця...»

Вона схопилася руками за голову. Ці слова були не новими. Вона вже чула щось подібне — від мами. Тоді, коли повідомила їй, що вирішила вчитися за кордоном.

«Нехай думають, що хочуть! Самі ж придумали цю гру з її дикими правилами!»

Увійшовши до кухні, Мія побачила кілька знайомих облич. Усі дивилися на неї якось… не так.

— А вам чого? — різко запитала вона.

— Та нічого, — відповіла одна з дівчат. — Просто, ти ж у нас тепер зірка.

— Як ти? — поцікавилася інша.

— Нормально, — відмахнулася Мія. — Прийшла зробити собі заспокійливий чай.

Вона поставила чайник на плиту. Увесь час відчувала на собі погляди, попри те, що між присутніми точилася цілком буденна розмова на нейтральну тему. Але Мія вже уявляла, щойно вона вийде — керунок зміниться.

«Чому вони причепилися саме до мене? Я ж не єдина, хто цілувався з незнайомцем!»

На очі навернулися сльози. Гул голосів позаду дратував усе більше. Вочевидь, заспокійливим чаєм тут не обійдеться…

Аж раптом — розмови стихли. Вона почула лише чиїсь впевнені кроки. Хтось увійшов до кухні. Мія обернулася — і завмерла. Це був Аріл.

Він дивився просто на дівчину. Мія нерішуче позадкувала.

— Що тобі треба, Аріле? — голос зрадницьки здригнувся, видавши нерви.

Він мовчав. Лише йшов до неї з тією ж самою впевненою усмішкою на обличчі.

— Та хоч щось скажи! — Мія розгублено озирнулася, шукаючи допомоги.

Але всі присутні просто мовчки витріщалися на них, без жодного натяку на можливе втручання.

«Та що ж тут відбувається?..»

Раптовий дотик зимного металу пронизав тіло, змусивши Мію здригнутися. Її спина вперлася у холодильник. Тікати було нікуди. Аріл у два кроки опинився поряд. Той самий запах ментолу вдарив у ніс. Очі хлопця пронизували, від чого внизу живота все скрутилося у тугий вузол.

Аріл мовчки вивчав її поглядом. Напруга в тілі наростала. Мія вже хотіла його відштовхнути, як хлопець легко торкнувся рукою її плеча. Електричний розряд пробігся усім тілом. Вона закусила губу. Помітивши таку реакцію, Аріл усміхнувся і провів пальцями вниз по руці — до самої кисті. Мія застигла, загіпнотизована.

І в цю мить злякалася своїх думок — вона не хотіла, щоб Аріл зупинявся.

— Повторимо вчорашнє? — прошепотів він із натяком.

— Що??? — Мія різко перевела погляд на інших.

Але ті сиділи, мов статуї. Наче їх зовсім не було.

Аріл нахилився, небезпечно близько до її губ…

І в цей момент Мія розплющила очі. Навколо — темрява. Лише тонкий промінь світанку пробивався крізь вікно.

«Сон… Це був сон...» — дівчина видихнула з полегшенням.

Та в ту ж мить щось ворухнулося поруч. Силует.

— Райно? — несміливо покликала вона.

Відповіді не було.

— Хто тут?

— Вгадай з одного разу, — озвався знайомий голос.

Спиною пробіглися мурахи.

— Що ти тут робиш, Аріле? — вона сіла, інстинктивно потягнувшись до столу в пошуках чогось для самозахисту. — І як ти сюди потрапив?

— Прийшов подивитися, як ти можеш так спокійно заснути після цього всього. Навчиш? — він рушив до неї.

— Не підходь! Буду кричати! — попередила вона. — Ти поводишся як маніяк!

— Серйозно? — Аріл навіть не сповільнив кроку.