6.

Це не могло тривати аж так довго. Мія стояла і дивилася просто на Аріла. Чомусь зараз їй це здавалося менш непристойним, ніж торкнутися його губ своїми.

Вона помітила дрібні деталі, які раніше вислизали: легку щетину на підборідді, те, як очі відблискували від світла ламп, і те, як хлопець ледь помітно стиснув губи — ніби сам не був до кінця впевнений у тому, що відбувається. Мія відчула, як її серце калатає, але змусила себе дихати рівно.

— Тільки но спробуй торкнутися мене там, де не треба, — дівчина мовила тихо, майже пошепки. Так, що тільки Аріл зміг її почути.

— Це запрошення? — губи хлопця розпливлися в хитрій посмішці.

— Це попередження, — в очах Мії з’явилися сердиті вогники.

Цей хлопець дратував її. Але разом з цим, здавалося, минули страх і хвилювання.

— Розслабся, — вимовив одними губами Аріл. — І насолоджуйся.

Хлопець нахилився першим, і їхні губи зустрілися. Мія несвідомо відкрила рот, пропускаючи його язик усередину. У цей момент вона вчергове забула, як дихати.

Руки Аріла ковзнули на її талію, не опускаючись нижче. Дівчина відчувала його міцний торс, від чого її ще більше плавило. А легкий запах його парфуму — щось із нотками сандалу й цитрусу — змусив серце пропустити черговий удар. Саме зараз їй безмежно хотілося, щоб його губи торкнулися шиї, пестили чутливу шкіру... щоб хлопець порушив її попередження...

Поцілунок був коротким, але несподівано м’яким, ніби хлопець свідомо уникав будь-якої агресії. Мія відступила назад, не зводячи погляду з Аріла. У голові все перемішалося, у вухах шуміло, а ноги відмовлялися згинатися.

У кімнаті вибухнули оплески й вигуки. Але дівчині все це здавалося якимсь далеким... Хтось жартома крикнув:

— Оскар за найкращу драму!

Мія змусила себе всміхнутися, хоча всередині вирувала буря емоцій: злість на себе за те, що дозволила цьому статися, цікавість до Аріла, який виявився не таким, як вона очікувала, і дивне, незрозуміле тепло, що залишилося після його дотику.

«Цього тільки не вистачало...»

Аріл лише знизав плечима й сів назад, ніби нічого не сталося. Але Мія помітила, як він кинув на неї ще один швидкий погляд — не насмішкуватий, а задумливий.

— Ти як, у порядку? — Райна торкнулася руки подруги, повертаючи її до реальності.

Мія кивнула, намагаючись виглядати байдужою, хоча всередині все досі палало.

— У порядку, — додала вона. — Але дуже хочу звідси втекти.

— Ходімо, гадаю, що на сьогодні вже достатньо шоу.

Дівчата неспішно попрямували у бік виходу. Підходячи до дверей, Мія озирнулася. Вона боялася, що їх просто так тепер не відпустять, але, здавалося, всім присутнім було байдуже. Так, вони вже встигли забути про те, що сталося, і активно продовжували гру.

Але Аріл не забув. Він вийшов з гри і сидів трохи поодаль, уважно спостерігаючи за Мією. Зіткнувшись із його поглядом, дівчина швидко опустила очі й відвернулася.

— Тепер я впевнена, що він мене вкраде після такого, — саркастично мовила вона, опинившись у коридорі.

— Не драматизуй, — відмахнулася Райна. — Гадаю, він тепер швидко втратить цікавість.

— У сенсі, не драматизуй??? А хто мене на кухні накручував??? — не стримала емоцій Мія.

— Ну, він отримав кілька хвилин близькості з тобою? — мовила так, ніби це було очевидно. — Отримав. Все, більше немає причин тебе переслідувати.

— Дивна в тебе логіка, — Мія абсолютно не хотіла зараз ні з ким сперечатися.

У неї не було на це сил. Хто б міг подумати, що звичайний поцілунок може так виснажити...

У цей момент дівчина зловила себе на думці, що вона б хотіла повторити цей досвід. Щоки знову зрадницьки спалахнули.

— Ти себе нормально почуваєш? — Райна з тривогою подивилася на Мію, щойно двері кімнати зачинилися за ними.

Вона легенько торкнулася лоба подруги — й жахнулася.

— У тебе температура! — вигукнула аж надто емоційно.

— Облиш, це від стресу, — Мія махнула рукою. — Просто дай мені трохи відпочити.

— Тільки після того, як поміряєш, — Райна кинулася до аптечки й швидко відшукала термометр. — Тримай. І навіть не думай заперечувати.

Дівчина слухняно взяла термометр і засунула його під пахву, після чого прокрокувала до власного ліжка й лягла. М’яка постіль одразу ж оповила Мію спокоєм, і та навіть трохи розслабилася.

— Слухай, а холодно якось, — мовила вона.

— Ти мене лякаєш, — Райна в цей час саме знімала джинси, щоб перевдягнутися в домашні шорти.

— Та я ж тобі кажу, що то від стресу.

— Ну-ну.

Хвилини тягнулися вічністю. Мія відчувала, як очі зрадницьки злипаються, а тіло починає поволі занурюватися в сон. Хоча дівчині, навпаки, здавалося, що сьогодні вона не засне. Після таких-то подій.

— Давай, — голос Райни пролунав глухо.

Мія навіть не одразу зрозуміла, що від неї хочуть.

— Термометр давай, — повторила подруга.

— А, точно, — дівчина потягнулася за термометром. — Тримай.

— Так, що тут у нас... — Райна наблизила його до очей. — Тридцять сім і один. Ну так, наче нічого серйозного.

— Ну, я ж тобі казала. А тепер, якщо можна, то я б поспала.

— Окей, я вийду, подихаю свіжим повітрям.

З цими словами дівчина вийшла з кімнати. Мія перевернулася на спину й заплющила очі. Вона відчувала величезну втому, але сон чомусь не йшов.

Дівчина знову згадала його губи. Такі м’які... У роті досі відчувався присмак ментолу.