4.

Повітря на кухні було наелектризоване до межі. Напруга відчувалася в усьому навколо. Райна поставила коробку з приправами на стіл і кинула погляд на подругу, все ще відчуваючи відлуння недавньої присутності хлопця.

— Я ж казала, — прошепотіла вона, нахилившись до подруги. — Такий точно викраде когось. Бачила, як він на тебе дивився?

— Він не тільки дивився на мене, — Мія закотила очі. — Маєш рацію, він ненормальний.

— Що він вже зробив? — Райна аж напружилася, а в очах блиснули іскорки злості.

— Та нічого, забий, — подруга махнула рукою. — Просто триматимуся від нього подалі.

— Ну—ну, — Райна скривилася, але вирішила не продовжувати допит.

Дівчата повернулися до приготування їжі, і незабаром кухня наповнилася ароматами смаженого м'яса й спецій. Райна час від часу кидала на подругу тривожні погляди.

Подруги сіли вечеряти за великим дерев'яним столом, продовжуючи розмову.

— До речі, як тобі сьогоднішня лекція? — запитала Райна, обираючи нейтральну тему. — Як на мене, було забагато води. Сподіваюся, що так буде не на всіх предметах.

— Не можу сказати, що я була в захваті. — відповіла Мія, накладаючи собі салат. — Гадаю, що проблема була в монотонності. Інколи мені здавалося, що я не втримаюся і засну.

— Це точно, — Райна зітхнула. — Наступного разу візьму з собою величезний термос із кавою. Добре, що хоч конспекти ніхто не перевіряє.

— Ага, але викладачка ж ясно сказала, що наявність конспекту в кінці року підвищує оцінку. Не знаю, як ти. А я точно скористаюся з цієї опції.

— Облиш, до кінця року ще стільки часу... Познайомлюся з якимось ботаном, змушу його писати, і за себе, і за мене.

— Різним почерком? — весело запитала Мія.

— Міє, ти ще не знаєш, на що здатні закохані чоловіки, — хитро усміхнулася Райна.

Дівчата розсміялися, і напруга розчинилася в легкому жартівливому настрої. Та Райну не полишала думка: що ж насправді сталося на кухні? Але поки що вона вирішила не тиснути.

— Слухай, я ж забула сказати! — згадала вона. — Нас запросили сьогодні на посиденьки. Будемо грати в пляшечку.

Мія підняла брову.

— Пляшечку? Ми що, знову в школі?

— Та ну, це ж весело! — Райна хитро всміхнулася. — Ходімо! Можна буде познайомитися з усіма.

Подруга зітхнула, але в її очах загорілася цікавість.

— Ну, гаразд. Але якщо мені там буде нудно, то я просто піду.

Після вечері вони швидко прибрали зі столу й повернулися до кімнати, щоб підготуватися.

Райна витягла темно-синю коротку сукню й приклала до себе.

— Як тобі? — запитала, крутячись перед дзеркалом.

— Райно, ми куди йдемо? В клуб чи до сусідів? — голос Мії був сповнений скепсису.

— А раптом серед новеньких буде хтось вартий? Можеш когось звабити… — Райна підморгнула.

— Я зараз не в тому настрої, — Мія знизала плечима. — Хочу хоча б перший семестр закрити нормально.

— Як нудно, — зітхнула Райна й все ж поклала сукню назад.

— Що зробиш? Не хочу повертатися додому.

— Все настільки погано?

— Надто багато контролю, — Мія переодягнулася в чорні джинси-скінні й білу футболку з принтом. — Як виглядаю?

— Стримано, але мило, — Райна показала великий палець. — Хоча джинси, непогана ідея.

Вона нарешті обрала широкі джинси й майку на тонких бретелях із глибоким вирізом. Мія тільки посміхнулася.

— Починаєш із важкої артилерії? — прокоментувала вона.

— Так. І тобі б радила те саме, — відповіла Райна. — Хоча добре, один семестр я тобі ще дозволю повчитися.

Дівчата підфарбувалися і привели до ладу зачіски. Годинник показував без п'яти хвилин одинадцяту. Час іти.

Мія і Райна вийшли з кімнати. Ввечері гуртожиток оживав. Коридори гули від сміху, музики й уривків розмов. У повітрі змішалися запахи піци, парфумів і кави. У великій спільній кімнаті на другому поверсі зібралося строкате товариство: хтось розсівся на потертих диванах, хтось — на підлозі з килимками. На столі — чипси, газовані напої й кілька свічок "для атмосфери".

Подруги пробиралися крізь натовп і нарешті увійшли до кімнати номер триста сімдесят вісім. Усередині аж гуло від голосів. Студенти були з різних країн, і це відчувалося в акцентах, жестах і навіть у сміху. Хтось сперечався про музику, хтось пояснював правила гри. Мія окинула всіх поглядом, намагаючись оцінити, з ким їй буде комфортно.

Раптом її погляд зупинився на знайомій фігурі. Хлопець із кухні, Аріл, як вона дізналася від когось із сусідів, сидів у кутку, тримаючи в руках склянку з колою. Їхні погляди зустрілися на мить — і Мія відчула, як серце тьохнуло. Вона швидко відвела очі.

— О, і він тут, — прошепотіла Райна, штовхнувши її ліктем. — Кажу ж, тримайся від нього подалі.

— Та зрозуміла я, — буркнула Мія, хоча в її голосі була нотка невпевненості.

Хтось із організаторів, веселий хлопець із кучерявим волоссям, гукнув:

— Гей, усі сюди! Зіграємо в пляшечку!

Кілька людей радісно загуділи, інші закотили очі, але все ж усі почали сідати в коло. Мія вагалася, але Райна потягла її за руку.

— Не відмовляйся, буде весело! — наполягала вона.

Мія сіла, відчуваючи легке хвилювання. Пляшка закрутилася. Після кількох раундів жартів і незручних завдань вона зупинилася на ній. Усі загуділи.

Повторний запуск. І пляшка вказала на Аріла. Настала тиша, яку порушив чийсь нервовий сміх.

— Ого, це буде цікаво, — прокоментував кучерявий, усміхаючись.