4. Знову втратив ?

Вадим від’їхав і, знайшовши місце для паркування, вийшов з машини. Він хотів догнати Анну, але не встиг. І де її тепер шукати?
- Скажіть, ви не бачили дівчину низького зросту з довгим зібраним хвостом і кепкою? - спитав Вадим у першої медсестри, яка трапилася йому на очі.
- Ні, не бачила, - байдуже відповіла медсестра. - Вибачте, мені треба працювати.
- Чорт, я знову її загубив... - пробурмотів Вадим.
- О, кого я бачу, Вадиме! Як ви? - пролунав голос його лікаря.
Вадим обернувся і побачив свого лікаря, Петра Івановича.
- Чудово, Петре Івановичу!
- Ходімо до кабінету, проведу обстеження. Це займе кілька хвилин. Ви мені все розкажете.
Вадим пішов слідом за лікарем. Той почав проводити перевірку стану серця Вадима, час від часу піднімаючи і опускаючи брови.
- Що там? - спитав Вадим. - Покращення є?
- Коли у вас були останній раз приступи? - поцікавився лікар.
- Щойно, коли я їхав до вас.

- Не може бути... - здивувався лікар. - Усі дані свідчать про те, що ви абсолютно здорові.
- Ви що, знайшли ту дівчину, про яку я вам розповідав?
- Так, я ледь не вбив її своєю машиною.
- Боже милий! - вигукнув лікар. - З нею все гаразд?
- Так, гаразд. Але я не маю ні її номера телефону, ні прізвища. Нічого. Лише ім’я Анна і те, що її мама перебуває тут, у вашій лікарні.

- Я спробую вам допомогти. Спитаю у колег, можливо, щось і дізнаюся.

- Добре! Дякую вам! - щиро сказав Вадим. - Тоді я вільний?

- Так, так! Поки що! - відповів лікар. - Телефонуйте, якщо приступ знову повториться.

"Я відчуваю себе повним сил та енергії. Давно так гарно не проводив свій день. Дякую небесам, що зустрів її. Сьогодні у мене точно не буде приступів", - подумав Вадим.

"Заїду в офіс, багато роботи потрібно. Потрібно підготувати нові контракти та знайти нових партнерів".

×××××××××××

"На сьогодні все. Незважаючи на енергію, якою я сьогодні наповнився, час збиратися".

Саме в цей момент задзвонив телефон. На екрані було знайоме ім’я.

- Алло?

- Вадиме, ми будемо чекати тебе біля кінотеатру, - пролунав у трубці голос Міші.

- Добре, я туди під’їду, - відповів Вадим.

"І чого я пруся в це кіно? Краще б посидів удома і пив своє улюблене віскі. Знову б згадував її, свою любу, ніжну дівчинку. В минулому вона так і не стала моєю. Моя люба. І чого я був такий телепень? Вона ж любила лише мене".

Вадим взяв ключі від машини та парасольку.

- Ненавижу дощ з того проклятого дня. Коли втратив її, - гірко сказав Вадим.

Знову зіпсував собі настрій. Вадим швидко викликав ліфт і зайшов до нього. Вийшовши з під’їзду, він вилаявся, побачивши, що дощ лив як з відра. Сідаючи за кермо автомобіля, Вадим швидко доїхав до кінотеатру, де на нього вже чекали Міша та Віка.

- Привіт! - привітався Вадим з друзями. - Усі в зборі?

- Чекаємо Анну, - відповіла Віка.

- О, а ось і вона! - радісно вигукнула Вікторія, дивлячись через плече Вадима.

Вадим повернувся в сторону, куди дивилася Віка, і не повірив своїм очам.

"Вона. Це вона. Так ось яка вона – Анна".

Саме в цей момент перед ним виник образ. Вона біжить до нього. Її розплетене волосся і очі. Вона така ж бажана і гарна. Струнка фігура. Довге волосся. Ніжні вуста.

Вона зупинилася і стоїть під дощем. Невже вона щось згадує?

Вадиму знадобилася всього мить, щоб отямитися. Він швидко попрямував до дівчини.

- Привіт! Анно, я Вадим, - сказав він бархатним голосом, трохи заглушеним. Сам не очікував, що його голос так зазвучить.

Анна якось підозріло глянула на Вадима.

- Бери мене за руку, і ходімо, скоро розпочнеться сеанс.

- Так, - сказала Анна, беручи Вадима за руку. Її серце затремтіло. "Відчуваю, як воно стукає. Моя кохана дівчинка. В цьому житті я ніколи не ображу тебе".

- Анно, з тобою все гаразд? - спитала Віка. - Ти чогось зблідла. Ходімо швидко за квитками.

- Так, - сказала Анна, не відпускаючи руки Вадима.

- Так чого ви як укопані. Ходімо до каси. Каса, звичайно, при вході. Нам, будь ласка, 4 квитки на "Довбуша".

- У залі всі місця розкуплені, - сказала касирка, дивлячись з-під лоба. - Залишилися лише 2