3 Мама і Він.

Слухаючи музику гурту СКАЙ "Тебе це може вбити", Анна максимально занурилася у мелодію та слова. Вона була настільки захоплена, що не помітила, як підійшла до лікарні. Вирішивши перейти дорогу, Анна раптом відчула, як щось із силою штовхнуло її вбік. Дівчина впала на землю і побачила, як з переляканого обличчя з машини вибіг чоловік.
"Чорт! Я могла потрапити під машину!" - з жахом подумала Анна.
- З вами все гаразд? - запитав чоловік, підходячи до неї.
Анна сиділа на землі, опустивши голову. Вона витягла навушники і підняла погляд. Спочатку вона усміхнулася, а потім залилася сміхом.
- Уявляєте, на словах пісня "Тебе це може вбити" ви мене ледь не вбили! - сказала вона, а потім осіклася, зауваживши, як дивно дивиться на неї чоловік. - З вами все добре? Ви вдарилися? Вас нічого не болить?
Анна встала з землі, і чоловік взяв її за лікоть, допомагаючи їй.
- Я в порядку, - відповіла вона.
"Дивно... Його голос здається мені таким знайомим. Десь я вже чула його", - подумала Анна.
- Вибачте, - сказала вона. - Ви, напевно, подумали, що я трохи божевільна. Мене звуть Анна! А вас?
- Вадим, - відповів чоловік розгублено. "Чому вона так дивиться на мене? Її очі і посмішка здаються такими знайомими. Хіба ми коли-небудь зустрічалися?"
- У мене до вас жодних претензій, - сказала Анна, торкнувшись рукою його грудей. Вона відчула, як по всьому її тілу розливається тепло і легке тремтіння. - Цей Вадим... Я точно бачила його у своєму сні.
- Мені пора бігти, - сказала Анна. - На мене чекає мама. - Вона швидко розвернулася і побігла.
- Зачекай, Анно! Я хочу відшкодувати тобі за поцарапані коліна! - крикнув Вадим вслід, але Анна вже забігла в лікарню.
Швидко знайшовши палату з мамою, Анна з полегшенням зітхнула, побачивши її притомною і посміхненою.
- О, добрий день, Анно! - сказав лікар Василь Васильович. - У нас для вас хороші новини. Ваша мама йде на поправку. Її організм добре відновлюється, тому потреби в апаратах немає.
- Боже, яка чудова новина! - вигукнула Анна, аплодуючи. - А коли мама прийде до тями?
- Це залежить від її стану і вашої турботи. Ще кілька днів вона побуде в лікарні, а потім зможете її забрати додому.
- Дякую вам, лікарю! - сказала Анна.
Василь Васильович пішов, і Анна лишилася з мамою. Вона розповіла їй про все, що відбулося за останні дні. Мама Анни усміхалася і тримала доньку за руку.
Пізніше, повертаючись додому, Анна була в піднесеному настрої. Вона вирішила сьогодні одягти свою улюблену чорну сукню, яка завжди підкреслювала її фігуру.
"Вау, яка я гарна!" - подумала Анна, дивлячись на себе в дзеркало. Раптом вона побачила себе в іншому образі: в старовинній хатині, у вишиванці та з червоною стрічкою у волоссі.
Анна проморгалася, і бачення зникло. "Цікаво, звідки ці дивні образи? Наче це з мого минулого життя", - міркувала вона.
Час було бігти в кіно, адже вона не хотіла спізнюватися. Дівчина швидко одягнулася і вибігла на вулицю, де її застав злива.
"Добре, що я викликала таксі", - подумала Анна. Відкривши двері автомобіля, вона сказала:
- Добрий вечір! Мені до кінотеатру, будь ласка.
- Куди завгодно, пані, - відповів водій, посміхаючись. - Таку красуню хоч на край світу.
- Дякую, - засміялася Анна. - Я просто йду в кіно з подругами.
- Анно, це твій шанс змінити все! - загадково сказав водій. - Іди за покликом свого серця і не бійся вихору емоцій, який заповнить твоє тіло.
- Ви про що? - здивувалася Анна. - Я не дуже розумію.
- Я знаю тебе ще з минулого життя, - відповів водій, продовжуючи їхати до кінотеатру. - Не лякайся, я хочу тобі тільки добра.
- Ви знаєте моє ім'я... Я називала його при замовленні, - сказала Анна.
Її погляд упав на руки водія. Вони були дивно схожими на руки...
- Ми вже на місці. Зупиніться, я вийду, - сказала Анна. - Не потрібно заїжджати на парковку, сьогодні аншлаг і буде складно виїхати.