Зустріч. Я її знайшов.

З моменту, як я приїхав у місто, в мене почали частіше проявлятися спогади. Марго не моя кохана з минулого життя, але чомусь я був упевнений, що це саме вона. Вона першою почала проявляти ініціативу і поводилася так, ніби давно мене знає. Вона дуже ефектна: висока, майже мого зросту, тонка талія, пишні груди. Вона наче модель з глянцю. Марго вміє вести переговори і досягати своїх цілей. Шкода, що їй був цікавий лише мій товстий гаманець.
Роздумуючи, Вадим навіть налякався дзвінка телефону.
— Алло, — трохи голосніше ніж зазвичай сказав Вадим, — Міша, щось важливе?
— Так, важливе, — відповів Міша. — Ти сьогодні зі мною і Вікою ідеш у кіно. До речі, з нею буде ще її подруга.
— Подруга? — спитав Вадим. — Я її знаю?
— Думаю, ні. Ти будеш?
— Звичайно, що буду! Мені потрібно розвантажити голову перед великим проектом. Хочу краще розуміти місцеві звичаї та колорит.
— Добре. Тоді на 20:00 біля кінотеатру.
— Домовились, — сказав він і вимкнув телефон.
Так цікаво! І хто ж ця подруга? З моменту, як я приїхав сюди, спогади почали частішати в моїй голові.
Ну, поки я буду шукати свою кохану, ніхто не забороняє мені трохи розважитися, бо після невдачі з Марго мені треба трохи прийти до себе.
Де ж ти? Хто і чи відчую нарешті я справжнє щасливе кохання хоча б в цьому житті?
Треба трохи розслабитися, — подумав Вадим. Знявши свою чорну сорочку та штани, він заліз до ванни. Сподіваючись, що сьогоднішній похід у кіно хоч трохи його розвіє. У цьому житті він мусив її знайти. Часу лишалося все менше. Інакше сни та образи почнуть з’являтися ще частіше.
Занурившись у теплу воду, Вадим раптом побачив яскравий спогад: вона бігла до нього крізь поле пшениці і маків. Її сміх лунав у його вухах, а дотик був таким ніжним. Він міцно обійняв її, відчуваючи себе щасливим.
Раптом, від нестачі кисню, Вадим отямився. Виринаючи з води, він гукнув: «Де ти? Моя душа так болить і потребує тебе...»