Розділ 2

Роман 

Офіс зустрічає мене , як завжди, всі лише сходяться , спішать щоб не запізнитися. Входжу в ліфт і їду у свій кабінет , на мій поверх . Мене зустрічає , моя секретарка . Нова помічниця Ілона , більше вона схожа не на помічницю , але мушу визнати вона дуже розумна і хитра . Котрий .. день підряд вона крутить передо мною своїми принадами , і щось розраховує . Для мене відносини на роботі це табу . Бо ті люди , які бачу свою другу половинку з собою , не можуть нормально працювати . І Ілона мені не до вподоби , не люблю таких. 
 

Заходжу у кабінет , і без задньої думки , сідаю за стіл . Не думаю , навіть що сьогодніший день змінить моє життя НАЗАВЖДИ. 
 

Робочий день  проходить , як завжди , навіть можу сказати , що добре , я уклав пару вигідних домовленостей для мого бізнесу . 
 

— Ілоно , принеси будь ласка кави - набираю свою помічницю 

— Так , звичайно , Романе Олександровичу , вам як завжди без цукру — говорить своїм милим голосочком 

Бісить ………………………..

— Так , Ілоно , за скільки часу ти вже б мала вивчити — дорікаю її 

— Пробачте .. 

Я люблю людей , які люблять і цінують свою роботу і знають про неї все . Я плачу за це їм гроші , а вони не можуть вивчити яку каву я люблю . Послаблюю свій галстук , я взагалі ненавиджу цю удавку , але робота є робота і приходиться носити . Особливо , коли ти зустрічаєшся з важливими партнерами . 
 

Чую стук у двері . Ну нарешті отримаю свою каву 

— Заходь 

— Романе Олександровичу , ось ваша кава , як ви й хотіли . І ще у холі , стоїть Климов і просить зустрічі з вами , але я сказала що ви зайняті і можливо , приймете його пізніше. 
— Добре Ілоно , ти можеш бути вільна , дякую 

— А що , сказати Климову ? 

— Скажи , що я пізніше його прийму . 

Не розумію , що Климову треба від мене . Вже давно чув , що у нього якісь проблеми з бізнесом . В усіх статтях це було . Він щось звʼязався не з тими людьми і він бідний , як миш церковна . Напевно , так йому і  треба . Бо насправді слизький тип , який любить тільки гроші і більше його нічого не цікавить .Мені дуже насправді , жаль таких людей . Тому що їх більше нічого не хвилює .  Їхній розум зайнятий іншим , ні сімʼя ні діти . Якби в мене була дитина , особливо він коханої дружини . Я б все зробив щоб вони були щасливими . Своє життя поклав до їхніх ніг . До моєї дитини , до моєї кровиночки . 
 

Так , задумався , що втратив час . Кава вже давно остинула . Ну що ? Послухаю я Клімова , що він від мене хоче  . 
                                                                                                                       
                                                                                                             
 — Ілоно , скажи що я вже вільний . Клич Клімова .

— Так , звичайно , Романе Олександровичу 

Через деякий час , двері відчиняються і я бачу самого Клімова . Одягнений він в дорогий костюм відомого бренду , але він дуже низький і худий , тому цей костюм на ньому висить 

— Романе Олександровичу , дуже дякую що ви мене прийняли 

— Так , звичайно , що таке могло статись , щоб ви до мене прийшли . Ми не були знайомі до сьогоднішнього дня — не церемонюсь з ним 

— Ну нічого , завжди є час познайомитись пропоную тепер , я Валентин Юрійович — підходить до столу і подає руку , на знак знайомства