Глава 6

Я впиралася скільки могла, відкладаючи цю поїздку. Та все ж таки повелася на вмовляння Давида, поглянути в очі своїм страхам і закрити цю жахливу сторінку у своєму житті.

Ми жили в одній квартирі, бо я боялася залишитися сама. Мені увесь час здавалося, що якщо його не буде поряд, знову з'явиться Олег. З нами жила і Люська, яку він називав лупатим чудовиськом. Однак турбувався ж про неї, поки мене не було.

Давид поводився дуже тактовно. Хоча я ловила на собі його погляди, а яких горіло бажання. Він оберігав мене, турбувався, допоміг дістати тіло Романа, щоб у батьків була змога поховати сина.

Тіньовий володар міста, виявився дуже м'яким чоловіком, хоч я підозрювала, що це зі мною і поки. Що насправді він вимогливий, жорсткий і деспотичний. Але я впевнена, що аб'юзером він не буде точно, не та в нього натура. Чула, як він розмовляв зі своєю мамою. Що сподобалося, він спілкується з нею з великою повагою, на відміну від Олега.

За цей час відбулася ще розмова з Раєю. Я їй усе розповіла. Вона була не просто здивована, шокована. Плакала і чомусь просила в мене вибачення, хоча я вважала, що саме я винна перед нею. Якби не я, то не було б в її житті Олега, який користувався нею, щоб шантажувати мене. Рая і справді виявилася вагітною. І потай від мене зробила аборт. Мені було прикро від її вчинку, адже дитина ні в чому не винна. Але Рая вперто наполягала на своєму, що не збирається давати життя дитині виродка. Та що зроблено, те зроблено.

До квартири, де провела безліч часу бранкою, заходила з острахом. Квартира була пуста, на перший погляд. Давид повів до спальні. Все як і раніше: велике непробивне забілене вікно, ліжко, м'який палац, правда вже зі слідами ніг на ньому. А у кутку стояла інвалідна коляска. В ній знаходився чоловік, в якому важко було впізнати Олега. Змарнілий, під очима пролягли синці, а на обличчі викарбувався біль.

Підійшовши ближче я, від несподіванки, позадкувала.

— Не бійся, він тобі вже нічого не зробить, — заспокоїв Давид.
— В нього не має ніг і рук, — констатувала я очевидне.
— А ще язика, — повідомив мені чоловік.

Шок поступився місцем теплому почуттю задоволення, що розтеклося тілом.

— Це навіть краще аніж я могла собі уявити! — Вигукнула я.

Ніколи б не подумала, що я можу стати щасливою від страждань іншої людини. Хоча цю мерзоту можна назвати лише нелюдем.

— Поцілуй мене, — я повернулася до Давида.

Чоловік не розгубився, лише з сумнівом на мене глянув і вже за мить жадібно цілував мої губи. Притискав до себе, руки блукали моїм тілом. А потім я відірвалася і поглянула на Олега. В його очах був біль, розпач і злість. О, там ще стільки було ненависті. Він вбив би, якби міг, Давида і мене разом з ним. А я була задоволена і мій розум потребував ліків помсти.

— Давиде, я хочу тебе прямо тут на цьому ліжку, зараз, — прошепотіла йому на вухо.
— Оленко, я розумію, чому ти хочеш це зробити і я підтримаю тебе. Але хочу, щоб ти знала, що назад дороги не буде, я буду вважати тебе своєю жінкою, — помітивши страх в моїх очах, пояснив, — не хвилюйся, я відпущу тебе, якщо ти того бажатимеш. Я не хочу, щоб ти в мені бачила його.

Я більше не сумнівалася. Я знову віддаюсь в руки впливового і рішучого чоловіка, та зараз по своїй волі. Ми кохалися на ліжку на очах мого колишнього ката. Я стирала минуле, залишаючи його тут в цій квартирі, в кімнаті. І мені було добре від почуття помсти, від розуміння його безпомічності. Я вперше в житті відчула свободу і свою владу. І мені це подобалося.

Іноді вихоплювала погляд Олега і всміхалася йому. Я більше не боялася. І я насолоджувалася його станом. Ви можете звинуватити мене у жорстокості, безлюдяності, в огидних вчинках. Але там, де працюють лише тваринні інстинкти, де людина бореться за своє виживання, не має місця жалості й співчуттю.

Цей нелюд різав мою душу по живому, знущався над моїм тілом, тож маю повне право робити з ним теж саме. І нехай Біблія говорить, що треба підставити іншу щоку. Але не зараз і не з ним.

Покидаючи це огидне місце, я підійшла впритул до інваліда у візку.

— Не буду цілувати тебе на прощання, бо мене вивертало від тебе раніше, а зараз тим паче. Тобі довго горіти в пеклі тут на землі, а потім і після смерті, яка ох і не скоро настане. Я про це подбаю. Та ми більше з тобою ніколи не побачимося. Мені навіть більше не цікаво, що з тобою буде далі.

Закриваючи двері, я закрила сторінку з кошмарним минулим.

— Навчи мене стріляти, а ще я хочу на курси по самообороні, — звернулася до Давида.
— На що ти штовхаєш бідного Єврея? — Всміхнувся мені чоловік. — Все, що забажаєш, душа моя.

З вдячністю посміхнулася Давиду і радісно відправилася у майбутнє. Воно обов'язково буде райдужним. І в ньому я нікому більше не дам себе принижувати й ображати.

Дорогі мої читачі!

Усе, що відбулося у житті в Олени закарбувалося на ній на все життя. Сподіваюся, що тим дівчатам і жінкам, які пережили подібні жахливі події у своєму житті, вдасться перебороти шрами на своїй душі й збудувати нове життя, хоч розумію наскільки це складно.

Пишіть про ваші відчуття і думки в коментарях. Чи на такий фінал ви очікували? Чи виправдані, на вашу думку, дії Олени й Давида?


Дякую, що ви зі мною, за ваші вподобайки та відгуки))) Для будь-якого автора це надзвичайно важливо.