Глава 5

Прокинулася від дивного звуку, немов хтось скиглить. Кімната була незнайома. По оздобленню — чоловіча. Стримана, без зайвих речей. Піднявшись з ліжка пішла на звук. Тихо відчинила двері й виглянула з кімнати. Це була вітальня. У стіни навпроти стояв мій сусід.

— От чого ти вередуєш. Оленці треба виспатися, а ти скиглиш, не даєш їй спати. Треба зачекати й ти її побачиш.

Що він робив і до кого звертався не бачила. Бо стояв спиною до мене. Ще не прокинувшись повністю, я не могла збагнути, що то моя Люсінда. Вона немов розуміла все, що їй казав Давид Львович, який зараз виглядав як чоловіки з картинки, а спортивні штани та футболка додавали йому недбалої, домашньої привабливості. Люся скиглила, відповідаючи невдоволенням.

— Люся? — Зрозуміла я.

Чоловік не втримав тваринку, яка кинулася до мене. Я обіймала її й ми разом плакали. Хто як вмів.

— Як? — Я підняла очі повні вдячності на чоловіка.
— Пішли я тебе нагодую і все розкажу.
— Можна я спочатку прийму душ? — Дуже хотілося змити з себе увесь бруд, який накопичувала усі ті дні, що провела бранкою.

І я змивала. Змивала увесь біль, усі страхи, усю образу й огиду до себе. Я терла своє тіло до болю, щоб змити й відчиститися від дотиків хворої людини.
А потім мене смачно годували. Звичайна піца і їжа з ресторану, проте неймовірно смачно. Особливо, коли вдихаєш повітря свободи.

— Давид Львович, як би ви знали, як я вам вдячна.
— Для тебе я просто Давид. А за врятування скажи дякую своїй вилупкатій собачці, — сміється, — коли вона повернулася і почала скиглити під дверима, так ще й зі зламаною лапою, я запідозрив неладне.
— Розкажіть все, будь ласка.

Давид

Не спиться бідному Єврею. Хоч совість його і чиста. Моя може й не дуже чиста, тому і спиться погано. Піднявся, вийшов на кухню. Кухня це назва кімнати в моїй квартирі, але вона не виконує свою функцію. Все, що тут можна знайти, це алкоголь. Більше не тримаємо. Та і навіщо мені більше? Я зупиняюсь тут, коли хочу побути на самоті та насолодитися тишею. Мені й з сусідами пощастило. Навіть залякана дівчина, поводиться вкрай тихо.

В неї з'явився кавалер. Таке собі. Не риба, не м'ясо. Трохи мене дратує. Хоча маю визнати, що мене б будь-який дратував би, хто поруч з нею крутиться. Спочатку втішав себе, що якщо вони почнуть жити разом, то кінець спокою. Тут ця вилупката тварина з'явилася, ох і тявкуча. Та я вже закрив на це очі, помітивши в дівчині зміни на краще.

Пам'ятаю її в самому початку, як вона тут оселилася. Злякана, оглядається постійно. Я відразу зрозумів, що дівча хтось ображав. Придивився уважніше і переконався у своїй правоті. З часом вона стала більш спокійна і впевненіша, з'явилася собака. Почала виходити на прогулянки.

Була думка запросити її кудись, та вона мене боялася. Не потрібно бути семи рядів у лобі, щоб це зрозуміти. Та і чи потрібен їй такий проблемний чоловік і мені дівчина, через яку будуть на мене тиснути. Нехай вже зустрічається зі своїм охоронцем. А для проведення гарного вечора і щоб скинути напругу, дівчат віз і ще візочок. Тільки й встигай відбиватися.

Роздумуючи над усім, налив собі випити. Люблю односолодовий віскі й не відмовляю собі у задоволені. З коридора почулося скиглення. Воно було занадто відчайдушним, щоб не звертати увагу, бо чулося і крізь звукоізоляцію.

Під дверима скиглила ця мала зубата істота. Брудна, замучена. Це було занадто дивно. Я подзвонив у двері, ще раз. Не витримав і спустився до консьєржки. Виявилося, що ще тиждень тому дівчина зі своїм кавалером поїхала і не повернулася. Подзвонив, приїхав мій помічник, забрав собаку до ветклініки. А я почав пробивати інформацію.

Сам не можу пояснити навіщо воно мені здалося. Можливо хоч якась розвага в моїх одноманітних буднях. І я люблю, коли отримую виклик. А як інакше це можна назвати. Олена зі своїм хлопцем зникли.

Подруга моєї сусідки повідомила, що Олена прислала повідомлення, що в неї все гаразд і вона починає нове життя. Ця Раїса була ображена на дівчину, бо та її підставила, не повідомила і не вийшла на роботу, як і її Роман. Про моє повідомлення, що чихуахуа повернулася, була здивована. Але чомусь відразу почала відмовлятися забирати собаку до себе, мовляла, що в неї дві кішки, а Люся не любить котів. Хоча я і не пропонував їй це. Вона взагалі чомусь почала заїкатися, коли я в неї щось запитував. Раїса дала координати матері, хоча відразу сказала, що Олена не з'являлася, хоч теж написала, щоб не турбувалася. Дивно це все.

Невдовзі прийшли дані від поліції, автомобіль Романа Валшова не покидав міста. В ще моя агентура донесла, що бачили чужого в місті. Дуже нахабного, проте обережного. Щось рознюхував, бував в місцях, де бувала Олена. А далі цікавіше, цей чолов'яга почав залицятися до Раїси. О, тут почалося ще цікавіше. Цей чолов'яга був зовсім не Павлом, як представлявся закоханій жінці, а Олегом, радником юстиції. А ще усі шляхи вели до нього. Довелося обережно поговорити знову з Раєю. Вона розповіла історію Олени й все стало на свої місця. Далі було питанням часу.

Коли я розмазав цю тварюку по стіні, отримав ні з чим не порівняне задоволення. Я сам рідко вирішував питання руками. Зазвичай цим займалися інші. Але це був особливий випадок. Коли я побачив зацьковану, перелякану дівчину, ще й з синцями на обличчі, пошкодував, що цей покидьок уже у відключці.

На дівочому обличчі промайнуло впізнавання і її реакція вибила з легенів дух. Вона ридала на моєму плечі, міцно тримаючи за шию. Це були не ридання, вона голосила. Що він з нею робив? Як довів дівчину до такого стану? Такі нелюди не мають права топтати цю землю. Я б розібрався з ним традиційно. Та у Олени є бажання.