Глава 3

Він викликає в мене ненависть, огиду і страх. Важкий, сильний і неконтрольований. Липкий, всепоглинальний. Коли він намагається бути лагідним, стає ще страшніше. Відчуття невідворотності не залишає мене ні вночі, ні вдень. Я не маю сил стримувати сльози й не маю права пролити ані краплинки свого болю і відчаю.

Я посміхаюсь, вдаю лагідну, закохану дружину, а насправді усе моє естетство перевертається в середині, мене скручує у товстий жгут ненависті та розкручує таким страхом, що хочеться кричати, благати про допомогу. Та навряд чи хто почує. Я розумію, що цьому пеклу не буде кінця. Я не знаю де я. Ті вікна, що є у квартирі, чи будинку, забілені. І я вже знаю на своєму досвіді, що вони не пробивні. Я не знаю, який сьогодні день і місяць, яка погода на дворі. Не відаю, що відбувається у світі.

На мої питання Олег не відповідає, лише іноді може розповісти новини. І про погоду. На прохання вийти прогулятися, категорично проти, навіть у своїй присутності.

— Мене шукатимуть, — якось за вечерею зауважила я.
— Не шукатимуть. Я відправив повідомлення з твого телефону Раїсі й твоїй матері. Твоя подружка дуже зла на тебе. А мама вважає, що її донька шалено закохана і не до розмов їй зараз.

Я розглядала Олега, як вперше. Що я в ньому знайшла? Адже я колись була в нього закохана. Чекала з нетерпінням зустрічі. Марила поцілунками. Олег став моїм першим чоловіком. Він вміє бути милим, тож я розумію, чому Рая закохалася. Шкода, що вона не знає, хто її коханий.

Олег гарний чоловік. Та тепер його краса викликає жах. З аб'юзера, деспота і садиста, він перетворився на жорсткого вбивцю. І я не впевнена, що одного дня він не вирішить мене позбутися, знайшовши іншу іграшку. І його: "Ти моя і лише моя", — він говоритиме іншій нещасній дівчині.

Жодна не буде з ним щаслива, бо така потвора як він, упивається чужим страхом, болем і безпомічністю. Він не вміє любити і йти на самопожертву заради іншої людини, однак чудово використовує це на свою користь.

— Ну а якщо ми вже підняли цю тему, то треба ще дещо зробити, — мій кат піднявся із-за стола і невдовзі знову з'явився на кухні з моїм телефоном в руці. — Ми зараз зателефонуємо твоїй матері й ти їй розповіси, як чудово ти відпочиваєш... Ну, скажімо, в Хорватії. Без подробиць... і швидко...

В телефоні пішли гудки.

— Пам'ятай, жодних сюрпризів, — застеріг чоловік.

Я захоплено розповідала мамі історію свого кохання і відпочинку, коротко, проте з захватом. Відключившись, не витримала емоцій і розревілася. Вперше відколи, отямилася в цьому місці.

— То ти талановита акторка! Який талант пропадає! — Це він про розмову з мамою, — Ну чого ти розревілася. Я поки не буду її чіпати.

Істерика набрала обертів. Олег пригорнув мене до себе заспокоюючи.

— Маленька моя, кохана. Ну заспокойся, — гладив по волоссю, — пробач, що я такий нестримний з тобою. Та це ж усе тільки заради нашого щастя. Якби ти не пішла від мене все б було інакше. І я ж попереджав тебе, що кожний, хто до тебе торкнеться, подохне як скажена собака. Ти тільки моя. Не плач. Все у нас буде добре. І я обіцяю тобі, що нікого не чіпатиму, поки ти слухаєшся. Ти ж знаєш, що я не можу без тебе. Ти ж моє життя.

Він був хворий. Як сам казав, що хвороба мною не дає йому спокійно жити й дихати, що він швидко вправляється на роботі та чимшвидше поспішає до мене. Кожну вільну хвилину спостерігає за відеокамерами, чим я займаюся.

Він божевільний. Та від цього ще моторошніше. Я його боюся. Боюся до гикавки. Коли він торкається мене, усе тіло вкривається сиротами. Олег гадає, що це від збудження. Насправді це від жаху.

Та що я можу вдіяти з цим? Жодних відмовок не приймається. І навіть критичні дні викликали злість і роздратування. На вилиці в мене досі висвічує синець, на плечі також красуються відбитки його пальців. Та це нічого, це така дрібниця, в порівнянні з тим, щоб задовольнять його потреби. Все одно доведеться тим чи іншим чином, але не сьогодні після побиття. Тому я засинаю з усмішкою на обличчі.

Скільки продовжується моє персональне пекло? Скільки ще воно триватиме? Кожного дня я молюся, щоб воно скінчилося, все одно вже як. Єдине, що турбує - наслідки. Бо якщо мені на себе байдуже, то близькі мені люди не повинні страждати.

Кожного разу перед очима стоїть Рома, який навіть не встиг зрозуміти, що відбувається, як вже захлинувся кров'ю. Усі рухи вбивці були чітко виміряні. Жодних сумнівів, жалю. В очах задоволення від свого вчинку. Я від жаху, від безглуздості й жорстокості, кричала, плакала. Але швидко була заспокоєна своїм катом.

Я не сумнівалася, що він без жалю зробить те ж саме з Раєю, або мамою. Використає їх як інструмент для мого приборкання.

Плачу нишком, щоб він не дізнався, бо будуть наслідки. Ненавиджу його і ненавиджу себе, що допустила все це. Я молилася кожного дня, щоб цей жах скінчився. Будь-яким чином. Хоч би моєю смертю. Щоб Господь звільнив мене і покарав цього виродка.

Адже потрібно було ще при перших дзвіночках, покинути його, внести телефон в чорний список і продовжувати жити далі. Я ж наївна шукала виправдання його діям. Прощала образи й навіть, коли він вперше мене вдарив. Він так перепрошував, при цьому правда звинувачуючи мене, що це я дала привід ревнувати, що він хвилювався. Я й справді погодилася зі своєю виною, хоча ні в чому винна не була. А далі стало ще гірше. З маніакальною запопадливістю, він контролював кожен мій крок, кожен дзвінок.

Він поступово огородив мене від знайомих. Душив своєю опікою і піклуванням, його любов була безжальною й егоїстичною. Я стала бранкою у себе вдома. Коли спробувала піти, була жорстоко бита і зґвалтована. Потім він сам мене лікував, піклувався і навіть готував, годував.

Я стала сполохано, мені снилися кошмари, я ходила по квартирі тихо, на навшпиньках, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Я виконувала будь-які його забаганки, аби не накликати роздратування і злості. Мені ніде було шукати порятунку. Бо Олег працював в прокуратурі й коли мені одного разу вдалося викликати поліцію, то справу швидко зам'яли. А я була покарана.