Глава 2

— Ти знову нічого не їла?

Я мовчу. Можливо я вже мертва. Точно, я вмерла. В той момент, коли дивилася на Романа, який заливався кров'ю й останнє слово, якого було "Вибач", як моя маленька Люсінда скиглила, падаючи вниз з обриву. Я вмерла. Вже нічого не має сенсу. Якщо він так хотів мене отримати, то нехай зі мною мертвою і має справу. Я не підіймаюсь з ліжка, не їм, і навіть не вмиваюся. Ходжу під себе, тож розгублений вперше Олег, одягає на мене памперси.

— Тобі треба їсти. Поглянь на що ти перевтілилася. Де моя гарненька Оленка? — Не хочу йому відповідати.

Він вбив Оленку, там на галявині, де ми з Романом смажили шашлики, раділи життю. Там було життя, щасливе, наповнене радістю, любов'ю.

— Ти будеш їсти, — ліжко прогнулося під вагою Олега.

Не церемонячись він схопив мене за підборіддя і повернув обличчям до себе. Його очі зле і одночасно з викликом подивилися на мене.

— Ти будеш їсти. Тільки уяви, товстенна трубка в тебе в горлянці, і я через лійку вливатиму тобі перетерту блендером їжу. Тричі на день. Ти їстимеш.

І задоволений своїм рішенням, вийшов з кімнати. Стомився чекати поки я прийду до тями після того, що сталося.

Я гадала, що мені все одно, що він зі мною робитиме. Виявилося, що я ще трохи жива. Це було не тільки принизливо, це було боляче. Трубка дерла горло, стравохід, мене вивертало, але він продовжував заливати в мене їжу. Йому було все одно, що я захлинаюсь. Садист отримував насолоду з моїх мук. Він отримав бажане, я їла. Причому тепер і не з ложки, а сама. Тремтячими, безсильними руками тримала ложку і їла.

— Я поїду на кілька днів. В холодильнику харчі, не забувай їсти. Ти ж пам'ятаєш, що всюди камери і я спостерігатиму за тобою.

Кілька днів на самоті. Це було й справді не звично і дуже заспокійливо. Шкода, що за ці кілька днів не можна вмерти з голоду. Але ж можна вмерти інакше? Не судилося. Ця тварюка подбав про все. Жодного ножа, леза, ножиць. Жодних ліків, жодного дзеркала, вікна, які б я змогла розбити. Ця тварюка подбала про все. Не залишив мені жодного шансу врятуватися від нього.

Та як же добре було, коли не було його поряд, не було чутно його голосу, від огиди не вивертало зовні. Та все колись кінчається і моє умиротворіння закінчилося. Олег повернувся. Злий.

— Ну що? Знайшла, що шукала? — Не роздягаючись відразу до мене. — Я тебе попереджав, що будуть наслідки.

Підійшов до ліжка і сів поряд, при цьому набрав номер в телефоні, після кількох гудків почула голос Раї. Важка рука закрила мені рота, щоб я не могла й звуку видать.

— Привіт, сонечко, — дивлячись на мене, привітався він з моєю подругою.
— Привіт, красунчику. Ти добре добрався?
— Так моя солоденька. Ти за мною сумувала, згадувала.
— Звичайно, — фліртувала Рая, а я від усвідомлення того, що відбувається холоділа від жаху.
— А я згадував нашу ніч і тебе моя пристрасна дівчинко. Тепер страшенно сумую.
— І я, — прошепотіла обманута дівчина.
— Цілую, моя кішечка. До зв’язку, — відключившись прибрав руку з мого обличчя.
— Покидьок, який же ти покидьок і виродок!
— О, то в нас з'явилися емоції. Я тобі більше скажу. Я маю чудові фотографії твоєї подружки. Дуже відверті. І ти мене знаєш, я знаю, що з ними робити. Тож тепер слухай мене. Від сьогодні ти повертаєшся до нормального життя. Мені набридло на таку тебе дивитися, — здавалося, що зараз сплюне, але утримується ледве, — ти зустрічаєш мене радісно з роботи, готуєш, підтримуєш так мовити сімейний затишок. Сама приходиш до мене в ліжко. Ні, ми тепер спимо разом! Ти приводиш себе до ладу. А то гидко на тебе дивитися. Починай відразу прямо зараз.

— І нагодуй свого стомленого палкою ніччю, чоловіка. Ти ж хвилюєшся за свою Раїчку. Бо всяке може трапитися. І смерть не найгірше. Іноді кислота в обличчя, може зруйнувати життя дівчині більше, аніж вкинуті в інтернет фотографії. Згодна?-І помітивши, що я оговталася від шоку і збираюся, щось сказати, застеріг.- Відтепер, тільки Олежик і коханий. Жодної лайки й кислого обличчя. Ти ж знаєш, що я не кидаю слів на вітер.

Я знала. Добре знала. І пам'ятаючи, як легко він позбавив життя людину, не бажала цього Раї.

— І ще. У нас у квартирі з'являться ножі й інші гострі предмети. Захочеш покінчити зі своїм життям — я відіграюся на твоїй подружці й... мамі. Захочеш покінчити з моїм життям, все відбудеться автоматично, бо я не встигну скасовувати свої заплановані дії. А ти згниєш тут, бо не зможеш вийти й покликати на допомогу. Зрозуміла, моя люба дівчинко?

— Зрозуміла. — А як не зрозуміти, якщо так чітко все було сказано.
— От і молодець.

Чи є вихід з цього кошмару для Олени?

Додавайте розповідь до бібліотеки, щоб не пропустити продовження.