Глава 1

Пів року минуло відтоді, як я почала нове життя. Я ще не оговталася повністю. Ходжу до психолога, займаюся аутотренінгом. Та все одно виходячи на прогулянку з собакою, оглядаюся. Мені все здається, що там за рогом Олег і він спостерігає за мною. Його ревнощі й надмірна опіка на ді мною, зробила з мене вкрай нестабільну людину, його деспотичні схильності — неврастенічку. Та я нарешті поховавши будь-які контакти з цим чоловіком, почала нове життя, що далося мені вкрай важко.

— Оленко! — Я спочатку за звичкою сіпнулася і втягнула голову.

Побачивши співробітника Романа, заспокоїлася і посміхнулася. Плечі розправилися і я вже не та сполохана дівчина, а королівна. Так мене вчить психолог. Так я намагаюся повернутися до нормального життя.

Роман мені подобається. Середнього зросту, русявий, з веселими очима і радісною посмішкою. Він завжди так мене зустрічає. Чи подобаюсь я йому, як він мені? Адже жодного разу не було натяків на якісь там відносини. Проте від дуже любив мою Люсю - маленьку і кмітливу чихуахуа.

Її я теж завела, щоб не забитися у кут і не тремтіти цілий день, щоб була потреба виходити на вулицю і спілкуватися з людьми. Я не дуже люблю тварин, та до цієї маленької шкоди вже встигла прикипіти.

Коли була дитиною, то можливості завести домашнього улюбленця не було. Ми жили в комунальній квартирі четверо. Куди було ще брати кішку чи собаку? Коли у нас з'явилася квартира, я вже вчилася і часу на тваринку просто не залишалося. А потім з'явився Олег і він був просто категорично проти тварин у квартирі, та й не тільки тварин.

Діти теж були під забороною. І моя неочікувана вагітність була геть, як він сказав, незапланована і рушила усі його плани. Лагідні вмовляння позбутися дитини й розповіді про мандрівки, про життя для себе не спрацювали. Тоді мені допомогли скинути дитину більш жорстким способом. Я прокинулася в лікарні з понівеченим тілом і душею. І з того часу моє життя стало пеклом. Якщо раніше я закривала очі на деякі вчинки Олега, вважаючи їх проявом любові до мене, то тепер я бачила страшного деспота, виродка. І бажання перервати наші відносини неймовірно посилилися. Перебуваючи під постійним тиском, наглядом і стеженням, це все ж вдалося, але вкрай важко.

Довелося змінити місто, розірвати старі зв'язки, хоча це було не складно, Олег потурбувався, щоб друзів в мене не було. В мене залишилася тільки мама, яка обіцяла не розповідати, де я поділася і подружка дитинства Рая, яка й допомогла мені влаштуватися на новому місці. Вона працювала товарознавцем у місцевому супермаркеті, куди влаштувала і мене. В охороні працював і Роман. Ми потоваришували. Рая все натякала, що Ромка поклав на мене око, та особисто я ніяких поглядів і тим паче натяків на його симпатію на собі не відчувала. От Люся так.

Він їй і смаколики приносив і навіть, коли я хворіла, виходив з нею на прогулянку. Таскав її на руках, потайки від мене, бо я забороняла, і називав її своїм коханням. Зі мною все було важче. Я і хотіла зближення і водночас його боялася, тому можливо наші відносини досі були у підвішеному стані.

— Я проводжу тебе додому. Вже стемніло. Там і Люся на мене чекає, — загадково посміхнувся.
— О, відчуваю, що скоро ти до Люсінди зашлеш сватів, — підтримала його жарт, — гарбуза готувати?
— Ти що Люсічка ні за що мені гарбуза не впихне. Вона мене обожнює.
— Так вже й обожнює? От що в тебе у кишені?
— Смаколики для моєї дівчинки, — сміється.

Так жартуючи ми дійшли до мого дому і піднялися на третій поверх. На зустріч нам вийшов мій сусід Давид Львович.

Не знаю, чому усі його називали на ім'я по батькові, але лише так. Він був років на п'ять - шість за мене старше, проте виглядав як людина поважна і дуже загадкова. Здоровкався завжди сухо, ніколи не усміхався, гостей у нього не бувало. Дома бував рідко. Ми лише один раз розмовляли, в день, коли я в'їхала у свою квартиру. Він застеріг мене від гаму і повідомив, що такій панянці як я краще проводити вільний час де інде, бо він полюбляє тишу. Оскільки чоловіки загалом тепер викликали в мені побоювання, а Давид Львович взагалі жах. То кивнувши, я швидко скрилася за міцними дверима своєї нової квартири.

Окинувши нас невдоволеним поглядом, сухо привітавшись, чоловік пішов у своїх справах, а мене від його холодного сталевого погляду аж перетрусило.

— Бррр, який неприємний чоловік, — промимрила я.
— Ти знаєш хто він? — Запитав Роман, коли ми підійшли до дверей.
— Ні, й знати не бажаю, — відказала я.
— Даремно. Єврей тримає все місто. Йому усі впливові люди винні. І ті, хто перейшли йому дорогу, зникають безслідно. Дивно, що він тут забув.
— Живе він тут. Ось у цій квартирі, — вказала рукою в бік сусідніх дверей.
— Та бути цього не може! — Вигукнув Рома, а потім отямившись, огледівся і прошепотів,- така людина і живе тут?
— А що такого? Рая, коли мені шукала квартиру, сказала, що це найспокійніший район у місті.
— Воно то так, — замислився, — тепер і зрозуміло чому. Та все одно трохи не вкладається в голові. Можливо це квартира коханки?
— Не мели дурню, тут крім нього нікого більше не буває.
— Отже, зберігає якісь тут папери.
— Рома! — Почала я нервуватися, тим паче, що з того боку дверей виказувала нетерпіння Люся.
— Вибач, — всміхається, — я просто обожнюю детективи. Мріяв стати слідаком. А тут так все загадково. Не втримався. А насправді потрібно триматися якнайдалі від таких людей.

Забравши Люсю, ми пішли на прогулянку. Ромка пригостив нас морозивом, і чихуахуа отримала свій особистий ріжок. Хоч я заперечувала, що собакам не можна солодкого. Тепер ця плямкаюча тваринка, зовсім не як вихована дівчинка, обмазуючись до очей нетерпляче вминала те, що було ріжком, ще хвилину тому.

— Ром, а чому його називають Євреєм? — Чомусь запитала недоречно.
— Бо він Єврей. Десять років тому приїхав зі столиці. Точніше його привіз син тодішнього мера. Якось швидко і не помітно для всіх, він отримав владу у всіх сферах життя міста. Осів тут і тепер тіньовий бізнес, і фінанси все тримає він. Його побоюються. Кажуть, що... Оленка, ну воно тобі треба? Ти й так, як сполохана птаха. Менше знаєш, краще спиш. Пішли проведу вас. Бо вже геть ніч, завтра вранці на роботу.