Розділ 9. Віра

Теперішній час

Наближався вечір.

Ми зустрілися на своєму улюбленому місці, щоб продумати черговий план, щоб зустрітися з Ніконою, і тоді поговорити, навіщо вона все таки це зробила. В який час, коли вона виходить на роботу та заходить в дім, вже знаємо (ми трохи спостерігали за нею і це обговорювали в чаті, взагалі час співпадав, і тоді ми приблизно знаємо).

- Усім привіт! Давайте сьогодні  - розпочала я.

Усь мовчки кивнули.

- Тож у мене є план. Спочатку ми просто гулятимемо, а якщо я помітила, що Нікона кудись виходить, ми відразу її тихенько оточили і почнемо розмову. Тільки головне, треба привітатися, щоб вона не була агресивною, задати декілька питань, а потім викличу поліцію, - влаштувала ідею я.

- Так, згоден з тобою. Ми це й зробимо, - сказав Паул. - Залізимо на велосипедах вже. Якщо ти помітиш Нікону, кажи відразу.

- Я зрозуміла.

                                                          * * *

20 хвилин ми й досі влаштовуємо перегони. І я помітила, як відчинилися хвіртка та виходить якась жіночка. Але я ніколи не бачила Нікону зблизька. Тому я під'їджаю трохи поближче, гучно кажучи друзям: 

- Хтось виходить! Усім їхати прямо!! Оточуйте!!

- Поїхали!! - закричав Богдан.

Ми дісталися до неї за десять секунд. Паул та Богдан оточили її.

Я з Мілою зупинилися.

- Доброго вечора! Вас звати Нікона? 

- Так, мене звати Нікона. Що сталося?

- Ми приїхали, щоб задати вам декілька питань. В це не ваша понівечена кішка, що була біля вашого паркану?  - запитав Паул.

Після цього її очі впали в ступор. Напевно, вона не знала, що їй поставлять таке запитання, одночасно зрозумівши про що піде розмова.  

- Так, я зізнаюся, що абсолютно винна, що це я зробила та познущалася з кішкою, яка раніше була моєю. Вже пройшло майже шість місяців як я її дуже сильно покалічила... Вона перевернула акваріум в з'їла золоту рибку, яку подарував мій покійний чоловік на річницю нашого весілля. Це дуже багато для мене значило. І тому я розізлилася і зробила це. Але коли я зрозуміла, що я поводилася дуже жорстоко, було вже запізно. Я вийшла з дому і помітила, що якась дівчинка забрала кішку. Тому, дітки, я ще раз визнаю свою вину, та вибачаюсь, що так вийшло, - сказала Нікона.

- Ага, я зрозумів. Хіба так можна робити з тваринами, скажіть мені? Твої вибачення не працюють та не звільняють від відповідальності! Ви зробили дуже погану річ - ви будете покарані. Я буду зараз викликати поліцію.

Після цього, як це промовив Паул, він дістав свій телефон та викликав 102, чуючи вперемішку, як Нікона благає це не робити. 

Тоді вже було пізно, коли Нікона вже замовкла. Паул тоді закінчив розмову з поліцією і тоді ми стали чекати, коли поліцейська машина приїде.