Розділ 8. Паул

Годину назад

Я сиджу в моїй кімнаті та граю на гітарі. А в кухні моя бабуся пече млинці. Мама і тато знову у відрядженні.

Вимкнувши гітару та поклавши її на місце, я чую, що бабуся вже мене кличе. Почувши це, я поплентався в кухню, де вже на столі є млинці з чаєм. До млинців вона запропонувала мед або варення (я буду їсти і так і так).

- Сідай, мій хлопчику! Смачного! - сказала бабуся.

- Дякую! - сказав я, сівши за стіл та скуштувавши перший млинець.

Бабуся спокійно сіла в своє улюблене крісло-гойдалку, в'яжучи мені теплі шкарпетки на зиму, допоки я наминав смачнющі млинці.

- Знаєш, Пауле. У мене діло таке. Телефонувала твоя мама і розповіла дуже страшну історію про кішку твоєї подружки Віри.

- Яку? - здивувався я.

- А чого ти ореш, ти мені скажи! Я ж злякалась, - закричала бабуся.

- То я ж не кричав. Що таке? - відповів я, очікуючи щось від неї (вже).

- Ось що мені розповіла про неї. Цю кішку раніше прокляла якась жінка. Я не можу її ім'я сказати, у мене язик поламається від цього.

- А якщо точніше, то хто?

- Ім'я починається на "н". А це ж, прости, Господи, Ні-ікона звати.

- Правда?

- Та я ж не знаю, пам'ять у мене курина, - незвично відповіла бабуся.

- Ах-ха, - засміявся я. - Я зрозумів. І що вона зробила?

- Вона поводилася як маніячка, знаєш? Як якась відьмака чорті-шо, чесне слово. Нікона її трохи не вбила ту бідну кішку. А та подружка твоя, сподіваюся, врятувала?

- Звісно, так. Вона піклується про неї зараз. 

- І це добре. Я також знаю, що ви там проводите якесь розслідування, - поцікавилася бабуся.

- Звісно. Ми робимо це для того, щоб дізнатися, хто це зробив. І ти це сказала.

- Та ви ще й детективи якісь! Може, ти станеш поліцейським?

- Ні. Я про це не думаю, - відповів я.

- Тьфу ти! Не хочеш ставати поліцейським! Ти будеш людей рятувати, детективи проводити та саджати людей поганих в в'язницю!

- Я сказав ні...

- Добре, профукали цю тему. О! Після розмови з твоєю мамою я згадала, що я якраз приблизно о 12:35 я йшла з магазину, бо я напередодні забула купити буряка для борщу. Коли я проходила повз паркан який, ти знаєш, дуже високий та щільний, почула якісь дивні звуки, начебто кричала якась тварина чи людина. Тоді я не звернула уваги на це, але я зараз розумію, щоб було б потрібно. Знаєш, що я б зробила з тією тіткою?

- Що? А ну, скажи, - зацікавився я.

- Я їй можу навести порчу на всю її садибу. Щоб не одна тварина не підходила, зав'яли квіти, повисохли дерева і завалився дах на будинку від негоди! - сказала бабуся, захлинаючись від сміху.

Закінчивши розмову та доїдаючи млинці, я пішов назад до своєї кімнати, розважаючись далі.

Я звісно, здивований від цієї новини, тому я дістав свій телефон і написав цю звістку в групу.