Розділ 7. Віра

Теперішній час

Я сьогодні майже не виходила на вулицю з вчорашнього дня. Мене ніхто не кликав піти на прогулянку. Але вранці я йшла в магазин, щоб купити хліб, помідори та тісто. 

На вулиці тепло та світло, не як раніше. Джина вже повинна нагріти та подати мені обід. На обід мама мені приготувала борщ. 

Також сьогодні я можу приготувати печиво з тіста та погратися з Амелією. 

Я сиджу в кухні і через хвилину мама каже:

- Віро, обід готовий, подаю!

І вона мені підносить борщ та хліб і одразу почала їсти.

На фоні лунають звуки з телевізора, де зараз показують новини. Але вони тільки що закінчилися, тому Джина, побачивши це, перемикнула на інший канал, де показують тваринок, як вони живуть. 

Через 5 хвилин я завершила обідати. В тарілці вже нічого не було, я все з'їла. Було дуже смачно.

Але, як тільки вирішила казати, що пообідала, я почула, що моя мама з кимось розмовляє. Я стала почекати, як зненацька я почула, що мама розмовляє про нашу кішку:

- Так, ми її забрали декілька місяців тому.

Ще вона запитала:

- Хто?

Сяйнула мовчанка. Напевно, вона слухає від співрозмовника чогось важливе.

- Боже. Блін, Софі, я тобі хочу сказати, що це жах.

Що таке?! Напевно хтось зробив дуже поганий вчинок!

- Я їй розповім про це. На все добре, гарного дня.

Я чую, як мама завершила дзвінок, і підходячи, вона сказала:

- Віро, мені потрібно поговорити з тобою.

- Я пообідала, мамо.

Даючи тарілку, вона підносить біля раковини і каже:

- Ти можеш сідати.

Ми з мамою сіли за столом.

- Що ж, мені тільки що дзвонила Софі. Ти знаєш її?

- Ні, мама. Це твоя знайома?

- Так, вона живе поруч з нашим домом. Це зовсім недалеко.

- Мгм, - сказала я.

- Не знаєш? Ясно, це не важливо. Я зовсім про інше.

- Що?

- Софі мені розповіла про нашу Амелію. Я знаю, що ти раніше помітила закривавленою. 

Я згадала той самий момент, коли вона лежала біля якогось дому, і ми з друзями розглянули її. Це були дуже жахливими та болісними спогадами, але на щастя ми її врятували.

- Так, я знаю, і що сталося до того, вона тобі розповідала?

- Так, Віро. Вона розповідала про те, як це сталося. Ти готова почути це?

- Я не знаю, що ти розкажеш, - сумнівно сказала я. - Але можеш, я не проти.

- Тоді слухай. Ти бачила дім, біля якого лежала кішка?

- Так, я бачила той дім. Там є високий паркан, зелений гарний газон.

- Нажаль, я можу розповісти жахливу новину, хто це зробив.

- Хто..?!

- Так, не панікуй, спокійно.

- Так хто?

- В цьому домі живе одна живодера, яка зробила дуже погані та криваві вчинки з нашою кішкою. Як я бачила та зараз знаю, вона робила ножем порізи, удари та навіть своїми нігтями. Вона дуже жорстока жінка. Її звати Нікона, - коротко розповіла Джина.

Нащо вона це робить? Напевно, я так думаю, вона психічно нездорова!

- Так. А чому ти хвилюєшся?

Я не можу себе стримати. Я на межінамежінамежінамежінамежінамежі.

У мене зараз лунають такі думки. 

Язараззаплачузаплачузаплачузаплачу.

Я помщусь за це. Спогади зав'язали мій мозок. 

Я скоро заплачу. В мене трясуться руки і...

- Віро, ти чого? Заспокойся, іди до мене, а я продовжу.

Я ще не готова іти до неї на руки і навіть говорити їй продовжувати розповідати ту кляту історію про Нікону.

Я ненавиджу її. І не хочу її знати.

А тим часом я негайно підходжу до Джини в обійми, починаючи плакати, і вона мене заспокоює.

- Чш..ш..ш. Не плач, будь ласка, заспокойся.

Ми знаємо, що з нашою Амелією вже давно все гаразд і ми її врятували. Нікона, така дуже жорстока жінка, що може навіть тебе знайти своїми здібностями і нам буде лихо. Не підходь та не розмовляй з нею, будь ласка.

- До...добр-ре. Я не буду так робити.

Я вже починаю заспокоюватися, але сльози все ще йдуть по щоці. Боже, я не стрималася.

Я вийнялася з маминих обійм та сіла біля столу.

Що нафіг? Я згодна з мамою, що Нікона - погана жінка і робить погане коли та як захочеш.

Все. Я заспокоїлася. 

Через півхвилини я сказала мамі: